— Аж тепер — битися до останку,— прошепо-
тіла Багіра до Мауглі.
Мауглі випростався на повен зріст.
— Слухайте, ви! — гукнув він.— Ви стільки
разів говорили мені, що я Людина, отож я і
справді відчув себе Людиною. А ви не брати, а
собаки. І щоб вам краще було видно, я приніс
сюди Червону Квітку!
Він гнівно жбурнув на землю горщик, сухий
мох спалахнув яскравим полум'ям. Усе збігови-
сько відскочило назад. Мауглі встромив у во-
гонь дрючок, і полум'я порснуло навсібіч
іскрами. Він почав вимахувати над головою тим
дрючком, розганяючи злякану зграю.
— Ти повелитель,— шепнула Багіра.— Поря-
туй Акелу від смерті. Він завжди був тобі
другом.
Акела, похмурий старий вовк, що ніколи в
житті не просив ласки, тепер жалібно зиркнув
на Мауглі, а той стояв у світлі полум'я, із
чорним волоссям до пліч, і тіні металися і
стрибали довкола нього.
— Так,— Мауглі спокійно озирнувся довкруж.
21
— Бачу, що Джунглі тепер закриті для мене
назавжди, я повинен забути вашу любов і вашу
