ру і мало не розтерзали її, а п'ятеро чи шестеро
43
накинулися на Мауглі, витягли його по стіні
альтанки і зіштовхнули вниз у пролом її напів-
зруйнованого даху. Коли б не вміння падати, як
тому навчив Мауглі Балу, хлопець поламав би
собі кістки, але він упав так, що торкнувся
землі ногами.
— Посидь тут, а тим часом ми вб'ємо твоїх
приятелів! Опісля ж візьмемося за тебе, якщо
тільки Отруйний Народ лишить тебе живим!
Мауглі озирнувся — стара альтанка аж кишіла
кобрами (в Індії всі руїни стають пристанови-
щем змій).
— Ми з вами — однієї крові, я і ви! — швидко
прошепотів хлопчик.
— Ш-ш-ш! Чуємо! Стій на місці, Маленький
Брате, інакше ти розчавиш нас!
Мауглі стояв спокійно, дослухаючись до шуму
запеклого бою, що кипів навколо чорної панте-
ри, до виття, лящання, густого хриплого кашлю
Багіри, яка щосили пручалася, задихаючись під
скопищем мавп.
«Балу має бути десь поблизу,— подумав хло-
пець,— вона б не прийшла сама». І голосно гу-
