наслухавшись від старших розповідей про Каа,
котрий міг прослизнути поміж віття зовсім без-
шумно, як ото росте мох, і вкрасти наймогутні-
шу мавпу. Каа умів прикинутися сухою колодою
або гнилим пеньком, та так, що і най- пильніше
око нічого не помітить, а тоді ця колода хапала
мавп і душила. Мавпи боялися Каа над усе на
світі, бо жодна з них не могла уявити собі всієї
його сили, не змогла поглянути йому в очі і
жодна ще не вийшла живою з його обіймів.
Отож із вереском, у паніці вони кинулися
врозтіч, а Балу нарешті зміг перепочити. Хоча
шерсть у нього була набагато густіша, ніж у
Багіри, але й вона порідшала під час бійки.
І тут Каа, роззявивши пащу, прошипів довге і
шипуче слово, і ті мавпи, котрі поспішали сюди
на підмогу, завмерли на місці від жаху. А
мавпи, що сиділи на стінах, ураз припинили га-
лас. У місті запала тиша, і Багіра вийшла з
водоймища, обтрушуючи з себе воду.
— Більше не можу! — важко дихаючи,
46
сказала Багіра.— Візьмімо дитину і гайда
звідси! А то вони знову нападуть.
— Вони не рушать з місця, поки я не накажу
їм. С-с-стійте на міс-с-ці! — прошипів Каа.— Я
