нами. Худі, з обвислою шкірою, вони розмірено
погойдувалися в місячному сяйві і були схожі на
величезні сірі валуни. Трохи нижче розташу-
валися олені, ще нижче — кабани й дикі
буйволи, а на тім боці, де дерева підступали аж
до води, було місце для хижаків: тигрів, вовків,
пантер, ведмедів та інших.
— Звичайно, всі ми підкоряємося одному
Закону,— сказала Багіра, заходячи в воду і зи-
ркаючи скоса на вервечку нашорошених рогів і
стривожених очей з протилежного боку.—
Доброго полювання всім, хто зі мною однієї
крові! — додала вона, з насолодою занурюю-
чись у воду. Виставивши один бік із води, вона
шепнула крізь зуби: — Коли б не цей Закон,
ото було б полювання!
Чутливі вуха оленів піймали останні слова, і
рядами прошелестів зляканий шепіт:
— Перемир'я! Не забувайте про Перемир'я!
— Тихше, тихше! — втрутився слон Хатхі.—
Перемир'я триває, Багіро, не час нині говорити
про полювання.
— Кому це краще знати, як не мені? — хитро
сяйнула жовтими вогниками Багіра.— Я тепер
їм черепах, ловлю жаб. Тьху! Не завадило б іще
