Хроніки Нарнії. Небіж чаклуна (Книга 1)

Проте Слониха спустилася неквапом до ріки, набрала повний хобот води і повернулася, щоби подбати про дядечка Ендрю. Мудра тварина вилила на старого не один галон води, і тепер із його сюртука збігали веселі ручайки, ніби він при повному параді надумав брати ванни. Зрештою, поливання повернуло дядька до тями. Що це було за пробудження! Але ми змушені полишити невдаху-чаклуна міркувати над своїми злодіяннями (якщо він спроможний зараз на щось аж настільки свідоме) та повернутися до важливіших речей.

Суничка мчав Діґорі на своїй спині, й невдовзі гомін звіриних голосів завмер далеко позаду, а до Лева з його радниками було вже рукою подати. Діґорі розумів, що не може просто так взяти й вдертися у таке поважне зібрання, але побоювання виявилися марними. За наказом Аслана Слон, Ворони та інші відступили вбік. Діґорі зісковзнув із коня та опинився із Левом віч-на-віч. Тепер Аслан видався йому ще величнішим, прекраснішим, жахливішим та осяйнішим, аніж раніше. Хлопцеві не ставало духу глянути у ці безмежні очі.

- Перепрошую... містере Леве... Аслане... сер, - промимрив Діґорі,,- чи не могли б Ви...

можна мені... благаю, чи не дали б Ви мені якийсь чарівний трунок із цієї землі, щоби моя мама видужала?

Він болісно жадав почути від Лева: “Так"; він несамовито боявся почути від нього: “Ні”. Тож хлопця геть спантеличило, коли не сталося ні того, ні іншого.

-  Ось цей Хлопчик, - сказав Аслан, та не до Діґорі, а до своїх радників. - Він зробив це.

“О, Господи,” - подумав Діґорі. - “Що тепер робити?”.

-  Сине Адама, - звернувся до нього Лев. - Люта Відьма прибула до Нарнії, моєї нової землі. Розкажи цим поважним звірям, як вона тут опинилася.

У голові Діґорі миттю промайнули десятки можливих відповідей, та йому вистачило розуму сказати щиру правду.

-  Я привів її, Аслане, - тихо відповів хлопець.

-  З якою метою?

-  Я хотів повернути її з мого світу до її власного. Я думав, що переніс її додому.

-  Але як вона з’явилася у твоєму світі, Сине Адама?

-  За допомогою... за допомогою Магії.

Лев промовчав, і Діґорі зрозумів, що сказав недостатньо.

-  Це був мій дядько, Аслане, - продовжив хлопець. - Він відіслав нас із нашого світу за допомогою магічних перснів... мені, власне, довелося піти, бо Поллі він відіслав першою... а тоді ми зустріли Відьму в місці, яке називається Чари, і вона просто причепилася до нас, коли...

-  би зустріли Відьму? - перепитав Лев тихим голосом, у якому клекотів майбутній рик.