запрагне підкоритися, і навіть більше - зуміє підкоритися, за скільки світів та століть звідси він би не був. Тож дівчинка, може, і здивувалася, але не була ані враженою, ані шокованою, коли молода жіночка із добрим, відкритим лицем вийшла з нічого та стала поруч неї. Поллі зрозуміла, що це дружина фірмана, яка просто взяла та й випурхнула з нашого світу сюди, без жодних гидотних магічних перснів, а легко, швидко й радісно, мов пташка, що летить до рідного гнізда. Мабуть, клич полонив молодицю прямо під час прання: на ній був фартух, рукави закасані до ліктів, а руки вимащені мильною піною. Якби в неї був час причепуритися (на її найкращому капелюшку навіть були штучні вишні), то вона б напевно виглядала недолуго, а так у ній була якась особлива краса.
Звісно, молодичка вирішила, що снить. Тільки тому вона не кинулася до чоловіка і не благала пояснити, що ж це з ними сталося. Та коли жінка подивилася на Лева, то замислилася, чи справді це тільки сон, але чомусь усе одно не злякалася. Вона зробила маленький кніксен, який за тих часів уміли робити деякі дівчата із села, тоді підійшла до фірмана, взяла його за руку і стояла, трохи соромливо роззираючись довкруж.
- Діти мої, - мовив Аслан, дивлячись на них обох, - вам випало бути першими Королями Нарнії.
- Царюйте поміж цих створінь, дайте їм імена, судіть їх по совісті та бороніть від ворогів, якщо ті прийдуть. А вони прийдуть, бо в цьому світі оселилася жорстока Відьма.
Фірман аж рота роззявив од здивування, а його дружина зашарілася.
Фірман двічі-тричі судомно сковтнув слину, тоді прокашлявся і сказав:
- Перепрошую, мій пане, і дякую Вам красно (як і хазяєчка моя), але кепський з мене буде робітник при такій роботі.
- Що ж, - замислився Лев, - чи вмієш ти тримати заступа, ходити за плугом та ростити харч собі із землі?
- Та того я троха вмію, мій пане, як доводиться, то й роблю.
- Чи зможеш ти правити цими створіннями дбайливо й чесно і пам’ятати, що вони не без’язикі раби, як у світі, з якого ти родом, а Звірі, Які Розмовляють, вільні істоти?
- Я це побачив, пане, - відповів фірман. - Я чинитиму з ними, як із рівними.
- Чи заповіси ти дітям й онукам робити так само?
- Я старатимусь. Я зроблю усе можливе, пане: ми ж зробимо, правда, Неллі?
.. - І ти не матимеш пестунчиків ані серед своїх дітей, ані серед цих тварин, й не дозволиш їм бути зверхніми одне з одним?
- Ну, такого б я ніколи не припустився, пане. Щира правда. Кого за таким упіймаю
- задам доброї хлости.
(Упродовж усієї розмови голос фірмана ставав усе повільнішим та глибшим. Починав скидатися на мову справжнього
