більші за крила янголів на церковних вітражах. Пера відливали гнідим та мідно- червоним. Кінь потужно й велично змахнув крилами та здійнявся в повітря.
Він форкав, іржав та йшов чвалом у двадцяти футах над їхніми головами. Тоді, накинувши коло, незграбно приземлився на всі чотири, приголомшений, але невимовно щасливий.
- Ну як, непогано, Криланю? - поцікавився Лев.
- Це просто чудово, Аслане! - вигукнув кінь.
- То що, відвезеш на собі цього маленького Сина Адама до тієї гірської долини, про яку я казав?
- Що? Зараз? Отак одразу? - ледь не задихнувся Суничка (чи то Крилань, як ми тепер маємо його називати). - Урааааа! Іди сюди, малятко, я вже колись возив таких, як ти.
Давним, бозна-коли. Коли там були зелені лани... і цукор...
- А про що це ви шепочетеся, Доньки Єви? - раптово запитав Аслан, озирнувшись на Поллі та дружину фірмана, які розбалакалися й, вочевидь, подобалися одна одній дедалі більше.
- Якщо дозволите, сер, - сказала Королева Гелен (бо ж саме на неї перетворилася тепер фірманова дружина Неллі), - мені здається, що малому дівчаті теж хотілося би поїхати, якщо можна.
- Що ти скажеш, Криланю? - спитався Лев.
- О, як на мене, то хай летять удвох, вони ж такі крихітні, - хвацько відповів Крилань. - Сподіваюся, Слону не кортить долучитися?
Слону не кортіло, тож новий Король Нарнії підсадив обох дітей на коня: Діґорі закинув не панькаючись, а от Поллі садовив так дбайливо та делікатно, ніби дівчисько було порцелянове. Король сказав:
- Ось і вони, Суничко... тобто, Криланю. От уже ж притичина, ніяк не звикну.
- Не лети надто високо, - порадив Аслан. - Навіть не потикайся перелетіти через верхівки засніжених гір. Видивляйся долини, зелені місця, і лети над ними. Там всюди знайдеться шлях крізь гори. А тепер: будьте благословенні, і вперед!
- О, Криланю! - вигукнув Діґорі, нахилився уперед і потріпав коня по лискучій шиї. - Це так весело. Поллі, тримайся за мене міцніше.
Тієї ж миті земля гигнула і закружляла попід ними, коли Крилань, наче велетенський поштовий голуб, накинув кілька прощальних кіл, перш ніж податися у довгий політ на захід. Глянувши униз, Поллі заледве розгледіла Короля та Королеву, і навіть сам Аслан видавався лише яскравою жовтою цяточкою на зеленій траві. Невдовзі вітер уже обдував їхні обличчя, а змахи конячих крил стали рівними та впевненими.
Уся Нарнія розкинулася під ними пістрявим розмаїттям вересу та різних дерев, галявинок, скель; поміж усім рухливою тасьмою звивалася блакитна ріка. Тепер вони могли зазирнути за верхівки високих пагорбів на півночі, праворуч від них, де аж до обрію з ледь помітним підйомом стелилася неосяжна вересова рівнина. Ліворуч гори були значно вищими, але раз у раз траплялися просвітки, де поміж соснами на схилах примарно синіли далекі південні землі.
