селянина, яким він був іще хлопчиськом, і все менше нагадував гостре, швидке лопотіння лондонця.)
-1 якщо ворог прийде на твої землі (а ворог з’явиться неодмінно), і почнеться війна, то чи ти особисто поведеш військо в атаку та сам прикриватимеш відступ?
- Що я вам скажу, пане, - повільно проговорив фірман. - Ніхто не знає, до чого він вдатний, поки не спробує. Я, прошу пана, можу виявитися і нікчемником. Я ж ніколи не бився, крім як навкулачки. Я постараюся... я вірю, що постараюся зробити все як годиться.
- Гаразд, - мовив Аслан, - то ти зробиш усе, що має робити Король. Коронація відбудеться негайно. І ви, і ваші діти будете благословенні, і дехто з них стане Королями Нарнії, а дехто - Королями Арченландії, що лежить он там за Південними Горами. Тебе ж, Донечко (Лев звернувся до Поллі), я теж запрошую на учту. Чи ти пробачила Хлопчика за біль, якого він завдав тобі в Кімнаті Скульптур, у пустельному палаці проклятого Чарну?
- Звісно, Аслане, ми давно замирилися, - відповіла Поллі.
- Це чудово, - мовив Лев. - Що ж, тоді, Хлопчику, щодо тебе самого.
Розділ дванадцятий ПРИГОДИ СУНИЧКИ
Діґорі принишк, наче заковтнув язика. Він почувався ні в сих ні в тих і чимдалі, то ніяковіше. Залишалося тільки сподіватися, що він не розридається або не утне ще чогось ганебного.
- Сине Адама, - сказав Аслан. - Чи готовий ти спокутувати ту кривду, якої завдав моїй любій землі Нарнії першого ж дня її створення?
- Ну, я навіть не знаю, що можу зробити, - розгубився Діґорі. - Розумієте, Королева ж втекла і...
-
- Так, - сказав Діґорі.
На мить зринула божевільна думка: сказати, мовляв, я спробую допомогти Вам, якщо Ви пообіцяєте допомогти моїй мамі, але Діґорі вчасно змикитив, що Лев - не та істота, з якою можна торгуватися. Проте щойно він мовив: “Так”, як одразу ж подумав про маму, про свої недавні сміливі надії, й про те, що тепер їх знищено дощенту; хлопцеві підкотив клубок до горла, на очі набігли сльози, і він випалив одним духом:
- Але благаю Вас, благаю... чи не дасте Ви... чи не могли б дати мені щось, що зцілило б мою маму?
До цієї миті він невідривно розглядав величезні Левові лапи із потужними пазурами, але тепер, у відчаї, глянув нарешті йому в лице. Те, що Діґорі побачив, приголомшило його більше,' ніж будь-що досі. Бо золотаве обличчя нахилилося до нього впритул, і в очах - диво з див! - сяяли сльози. Вони були такими великими та блискучими поруч зі слізьми Діґорі, аж тому на мить здалося, що Левові дійсно шкода його маму іще дужче, аніж йому самому.
- Синку, мій синку, - промовив Аслан. - Я знаю. Це велике горе. Тільки я й ти на всіг цій землі знаємо, що це таке. Тож будьмо лагідними одне до одного. Та мені, окрім всього, треба дбати про довгі століття, які очікують Нар- нію попереду. Відьма, яку ти привів у наш світ, ще повернеться сюди. Та це буде не скоро.
