дерево.
- Добре, сер, - сказав Діґорі.
Він ще не знав, як йому це здійснити, але був свято впевнений, що зможе. Лев глибоко вдихнув, нахилився ще нижче та поцілував хлопця дивним чарівним цілунком. І враз серце Діґорі сповнилося нової сили та незнаної хоробрості.
- Любий сину, - продовжив Аслан, - я розповім тобі, що маєш робити. Озирнися на захід і скажи, що ти бачиш.
- Я бачу величезні гори, Аслане, - відповів Діґорі. - Бачу, як ця річка зривається водоспадом у провалля. А за проваллям бачу високі пагорби, порослі зеленим лісом. За ними - вищі гірські хребти; вони здаються майже чорними. А вже там, удалині, скупчилися височезні гори під сніговими шапками - наче на карУинках із Альпами. А вже за ними немає нічого, окрім неба.
- Бачиш ти добре, - похвалив Лев. - Зараз Нарнія доходить лише до водоспаду, тому щойно ти дістанешся провалля, опинишся в Західній Пугці. Маєш прямувати цими горами, доки не натрапиш на зелену долину з синім озером, оточеним по берегах брилами криги. На краю озера ти побачиш крутий, зелений пагорб. На пагорбі розкинувся сад, і в самісінькому серці його є дерево. Зірви з нього яблуко та принеси мені.
- Добре, сер, - знову сказав Діґорі.
Він навіть не уявляв, як задертися на край того провалля, як відшукати дорогу крізь гори, та промовчав, побоюючись, що Аслан вирішить, ніби він скараскується. Натомість сказав:
- Сподіваюся, Аслане, що це не спішна справа. Я не зможу дістатися туди й повернутися дуже швидко.
- Що ж, маленький Сине Адама, ти матимеш помічника, - усміхнувся Лев.
Він повернувся до коня,'який весь час тихцем, стояв поруч, обмахувався хвостом від мух та наслухав розмову, зосереджено схиливши набік голову, адже не вповні її розумів.
- Дорогенький, - сказав Аслан, - тобі сподобалася б стати крилатим конем?
Бачили б ви, як Суничка стріпнув гривою, як затріпотіли його ніздрі, як хвацько тупнув він ногою в землю! По всьому було видно, що йому страшезно кортить стати крилатим конем. Але вголос тільки сказав:
- Якщо хочеш, Аслане... якщо ти справді вважаєш... не знаю, чому саме я... не такий вже з мене розумний кінь...
- Будь крилатим! Будь батьком усіх крилатих коней! - заревів Аслан, аж задвигтіла земля. - Віднині ім’я тобі Крилань.
Кінь злякано шарпнувсь, достоту як за тих нікчемних років, коли тягав за собою віз. Тоді з його ніздрів вирвалося хропіння, і Крилань задер голову на гнучкій шиї, наче ґедзі жалили йому спину й та нестерпно зуділа. І тут, прямо як тварини із землі кілька годин тому, з його плечей вирвалися крила, розгортаючись, ши- рячись, більші за орлині, більші за лебедині,
