- Мабуть, там Арченландія, - припустила Поллі.
- Мабуть, але ти подивися краще вперед! - вигукнув Діґорі.
І справді, перед ними зринула велетенська стіна скелястого провалля, і сонячне світло майже засліпило їх, танцюючи в струменях грандіозного водоспаду: тут іскристо-сяйлива ріка з ревінням зрушувала на землі Нарнії, прокладаючи довгий шлях від західних верховин - зі своєї колиски. Зараз вони летіли так високо, що могутній гуркіт водоспаду долинав до них тихим, далеким відгомоном, але цієї висоти усе ж було недостатньо, аби перемай- нути край провалля.
- Доведеться нам тут дещо попетляти! - гукнув Крилань. - Тримайтеся!
Він почав літати з боку в бік, забираючи щоразу вище й вище. Повітря позимнішало, далеко під ними перегукувалися орли.
- Ой, озирнися! Дивися, що позаду! - зойкнула Поллі.
Уся Нарнія розпросторилася неосяжним долом аж до обрію на сході, де ледь зблискувало далеке море. Тепер вони сягнули такої висоти, що могли розгледіти крихітні звідсіля зубчасті гори, що виринули за вересовою долиною на північному заході; на півдні
з’явилася нібито піщана рівнина.
- Якби хтось розказав нам, що то все за місця, - сказав Діґорі.
- Не думаю, що такий хтось уже існує, - відповіла Поллі. - Тобто там напевно нікого нема і нічого не відбувається. Цей світ щойно сьогодні народився.
- Так, але рано чи пізно люди дістануться туди, - задумливо мовив Діґорі. - І вони матимуть власну історію, уявляєш?
- Дуже добре, що вони не мають її зараз, - пирхнула Поллі. - Нікого не змушують її вивчати. Битви, дати й інша дурня...
Тепер вони були понад скелястим урвищем, і за мить Нарнія безслідно зникла за ним. Вони летіли понад неторованими місцинами, крутими пагорбами, дрімучими хащами, усе ще тримаючись річища. Попереду завид- ніли дійсно великі гори, але сонячні промені били мандрівникам у вічі, тож роздивитися добре, що там, було непросто. Сонце швидко хилилося за виднокрай, тож небо на заході неначе залило розплавленим золотом. Розжарене коло опускалося прямо за гірський зубчастий гребінь, який проти світла видавався таким чітким та пласким, ніби його вирізали з картону.
- А тут щось не надто парко, - зауважила Поллі.
- Ага, і крила в мене вже болять, - докинув Крилань. - А долини з озером, про
- Точно, до всього, саме час повечеряти, - погодився Діґорі.
Тож Крилань почав знижуватися. Поміж пагорбами, ближче до землі, повітря було куди як теплішим. Після довгої
