- Послухай, - озвалася Поллі. -
- Навіть значно краще, - зрадів Діґорі. - Але обережно - не торкнися випадково персня.
Це була складна та делікатна задача, але вони з нею впоралися. Виявилося, манюній
розлізлий паперовий пакетик увесь позлипся, тож питання полягало не стільки в тому, як витягти цукерки з пакунку, а в тому, яким чином той пакет від них повіддирати. Ірисок виявилося дев’ять. Діґорі спаАа на думку блискуча ідея: з’їсти по чотири іриски, а останню посадити. Як сказав хлопчик: “Якщо уламок ліхтаря перетворився на маленьке ліхтарне дерево, то чому б ірисці не перекинутися на цукеркове?”.
Тож вони вирили маленьку ямку та закопали в неї одну іриску, а тоді заходилися ласувати іншими, старанно розтягаючи задоволення. Це була убога трапеза, особливо якщо врахувати весь той папір, який вони мимохіть проковтнули разом із цукерками.
Крилань покінчив зі своєю розкішною вечерею та влігся долі. Діти посідали обабіч нього, притулившись до теплого тіла, а кінь огорнув їх крилами, і тепер малим було по- справжньому затишно. Поки на небі засяяли яскраві юні зірки, вони встигли обговорити що завгодно: як Діґорі сподівався, що здобуде щось цілюще для мами, і як замість цього отримав таке завдання. Вони повторили знову, як впізнати місце, до якого летять: там буде синє озеро та пагорб із садом на верхівці. Розмова саме ставала дедалі більш млявою, бо дітей хилило в сон, коли Поллі виструнчилася і цитьнула на Діґорі, щоб мовчав.
Усі почали якнайпильніше дослухатися.
- Може, то був просто вітер у деревах, - припустив Діґорі за якийсь час.
- Не думаю, - сказав Крилань. - Щоб там не було... чекайте! Он воно знов. В ім’я Аслана, там щось є!
Кінь шумно та важко зірвався на рівні, діти підскочили також. Крилань кидався туди й сюди з форканням та іржанням, діти дріботіли по всіх усюдах, зазираючи під кожен кущик, під кожне деревце. Вони вперто вважали, що бачили щось, а одного разу Поллі виразно помітила високу, темну фігуру, що безгучно та зграбно помчала на захід. Проте впіймати нікого не вдалося, тож кінь знову вклався, а діти знову вкуйовдилися йому під крила. Найдовше не спав Крилань: сторожко ворушив вухами в темряві та зрідка здригався, ніби на нього сіла муха. Та врешті-решт задрімав і він.
Розділ тринадцятий НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ
- Діґорі, Криланю, прокидайтеся, - долинув голос Поллі. - Вона таки перетворилася
Низьке вранішнє сонечко світило на них крізь ліс, трава посивіла від роси, а павутиння деінде було неначе срібне. Просто перед ними із землі випнулося маленьке, темнокоре деревце заввишки за молоду яблуньку. Листя рослина мала білясте та ніби паперове (якщо чесно, виглядало воно, мовби висушене), а поміж листочками гілля було всіяне маленькими брунатними плодами, схожими на фініки.
- Урррааа! - заволав Діґорі. - Але я спершу купатися!
І він помчав крізь заквітчані кущі вниз, до річки. Чи ви купалися колись у гірській ріці, що нуртує маленькими
