схожого на мене, за людину, в якій сподівалася б знайти опору.
— Ви вважаєте, що з іншим чоловіком вона була б щасливіша?—вголос подумала Бебі.— Що ж, можна спробувати.
Аж коли Дік зігнувся від сміху, вона зрозуміла безглуздість свого зауваження.
— Ах, зрозумійте мене правильно. Не думайте, ніби ми не вдячні вам за все, що ви зробили,— запевнила вона.— І ми знаємо, що й вам бувало тяжко...
— Ради бога, Бебі! — запротестував Дік.— Таке можна було б казати, якби я не кохав Ніколь.
— Але ви ж таки кохаєте Ніколь? — занепокоєно спитала вона.
Колліс уже збагнув, про що йдеться, і Дік поспішив перемінити розмову:
— Побалакаймо про щось інше. Хоч би про вас. Чому ви не виходите заміж? Ми чули, ніби ви заручені з лордом Пейлі, двоюрідним братом...
— Вже ні.— Вона знітилася й опустила очі.— Це було минулого року.
— Але чому ви все-таки не виходите заміж? — допитувався Дік.
— Сама не знаю. Один чоловік, якого я кохала, загинув на війні, другий відмовився від мене.
— Розкажіть мені про це, Бебі. Розкажіть, як ви живете, чим живете. Ви ніколи зі мною не ділитеся, ми завжди розмовляємо тільки про Ніколь.
— Вони обидва були англійцями. По-моєму, в світі немає людей вищого гатунку, ніж справжні англійці. Я, принаймні, не зустрічала. Перший був... ет, це довга історія, а довгих історій ніхто не любить, правда?
— Ще й як! — озвався Колліс.
— Ні, чому ж,— по-моєму, все залежить від того, як їх розповідають.
— Ну, це вже ваш фах, Діку. То ви вмієте розворушити товариство однією фразою чи влучним словом. Тут потрібен особливий хист.
— Ні, тільки спритність,— лагідно заперечив Дік, уже втретє цього вечора не погоджуючись з нею.
— Певна річ, я надаю великого значення формі... Люблю, щоб усе робилося як належить і з розмахом. Ви, напевно, дивитеся на це інакше, але ви повинні визнати, що це свідчить про цілісність моєї вдачі.
Дік міг би знову заперечити, але промовчав.
— Авжеж, я знаю, що кажуть люди: Бебі Уоррен, мовляв, гасає по Європі, колекціонує нові враження, а пропускає головне, що є в житті. Але я вважаю, що якраз навпаки. Я з тих небагатьох, хто знає, що головне, а що — ні. Я зустрічалася з найцікавішими людьми свого часу.— Гітарист заграв нову мелодію, і її голос потонув на мить у металевому брязкоті струн, але Бебі перекричала музику: — Я рідко припускаюся великих помилок...
