— А міс Уоррен, його старшу дочку, ви сповістили?
— Згідно з його бажанням, про це не знає ніхто, крім його камердинера. Я, власне, тільки сьогодні вранці вирішив розкрити йому правду. Він дуже розхвилювався— хоча з самого початку хвороби покладався на волю божу і виявляв велике терпіння й покору.
Обміркувавши все це, Дік сказав:
— Що ж, певно, мені доведеться діяти від імені родини. А родина, гадаю, зажадала б консиліуму.
— Воля ваша.
— Від їхнього імені я попрошу вас викликати найбільшого з відомих мені тутешніх спеціалістів — доктора Гербрюгга із Женеви.
— Я й сам думав про Гербрюгга.
— Я пробуду тут день-два і дзвонитиму вам.
Надвечір Дік прийшов до сеньйора Пардо-і-Сіудад-
Реаля. Вислухавши Діка, старий сказав:
— Ми маємо в Чілі величезні маєтки. Я міг би зробити сина управителем. Або поставити його на чолі одного з наших паризьких підприємств...— Він похитав головою й почав походжати од вікна до вікна на тлі весняного дощика, такого веселого, що навіть лебеді не ховалися від нього.— Мій єдиний син! Чому ви не хочете взяти його до своєї клініки?
Іспанець раптом упав навколішки перед Діком.
— Врятуйте мого сина! Я вірю у вас, візьміть його до себе, вилікуйте його!
— Те, що ви кажете, не може бути підставою для примусового лікування. З таких мотивів я не взявся б лікувати, навіть якби міг.
Іспанець підвівся.
¦— Даруйте, я не подумав... Справді, я вже наче схибнувся...
Вийшовши з ліфта, Дік натрапив у вестибюлі на доктора Данже.
— А я саме збирався дзвонити вам,— сказав той.— Нам треба поговорити. Може, вийдемо на терасу?
— Містер Уоррен помер? — швидко запитав Дік.
— Ні, поки що все без змін. Консиліум відбудеться завтра вранці. Але він наполягає на зустрічі з дочкою, з вашою
