дружиною. Наскільки я розумію, вони колись посварилися...
— Я знаю всю цю історію.
Обидва лікарі замислилися, дивлячись один одному в очі.
— А може, вам слід було б самому поговорити з ним, перше ніж на щось зважуватись? — підказав доктор Данже.— його смерть буде легкою, він просто тихо згасне.
Дік неохоче кивнув головою.
— Гаразд.
Номер «люкс», у якому тихо згасав Девре Уоррен, був не менший, ніж у сеньйора Пардо-і-Сіудад-Реаля,— у цьому готелі багато було покоїв, де грошовиті руїни людські, втікачі від правосуддя, претенденти на трони втрачених князівств доживали свого віку за допомогою опійних та барбітуратових препаратів, переслідувані, мов настирливими звуками радіо, неугавною луною давніх гріхів. Цей закуток Європи приваблює людей не стільки своєю красою, скільки тим, що тут їм не дошкуляють зайвими розпитами. Тут схрещуються шляхи тих, хто шукає зцілення в гірських санаторіях та на туберкульозних курортах, і тих, хто став persona non grata у Франції чи в Італії.
Жалюзі на вікнах у номері були напівопущені. Черниця з обличчям святої ходила коло хворого, який висх- лими пальцями перебирав чотки на білому простирадлі. Він усе ще був вродливий; коли Данже вийшов і він звернувся до Діка, в голосі його забринів відгомін давнього самовдоволення:
— Наприкінці життя ми багато чого починаємо розуміти, докторе Дайвер. Тільки тепер я побачив усе в справжньому світлі.
Дік мовчки чекав, що він скаже далі.
— Я був поганою людиною. Ви знаєте, як мало в мене прав на те, щоб ще раз побачити Ніколь, але той, під ким усі ми ходимо, вчить нас жаліти і прощати.— Чотки вислизнули з його слабких пальців і зісковзнули з постелі на підлогу. Дік підняв їх і подав йому.— Якби я хоч на десять хвилин міг побачитися з Ніколь, то пішов би з життя щасливий.
— Цього питання я не можу розв’язати сам,—- сказав Дік.— Ми ризикуємо здоров’ям Ніколь.— Він усе вже вирішив для себе, але вдавав, ніби вагається.— Мені треба порадитися зі своїми колегами по клініці.
— Що ж, хай буде так, як скаже ваш колега... Я перед вами в такому боргу...
Дік квапливо підвівся.
— Відповідь ви одержите через доктора Дакже.
Зі свого номера він викликав по телефону клініку на Цугському озері. По кількох довгих хвилинах йому відповіла Кете — зі свого дому.
— Мені треба поговорити з Францом.
— Франц на гірській базі. Ми домовилися зустрітися там, я зараз виходжу — переказати йому що-небудь, Дік?
