За п’ять років Гетсбі наживає величезне багатство, та в ролі багатія він імпонує Дейзі, певне, тільки тому, що навіть у самому її голосі «вчувається дзенькіт грошей». Мрія Гетсбі про велике кохання безнадійно далека від дійсності, і реальна Дейзі також незмірно далека від його ідеалу. Гетсбі, що був самотнім за життя у світі б’юкененів та вольфсгаймів, залишається сам і після смерті.
Головному героєві роману Фіцджеральда, щоб вирізнитися, вже не треба на відміну від персонажів Фенімора Купера, Германа Мел- вілла, Джека Лондона бути «сильною особистістю», мати незламну волю, велику мужність, одне слово, виняткові особисті якості. На думку Фіцджеральда, для цього досить зберегти в собі звичайні, не спотворені, людські почуття, мрії, надії.
У «Великому Гетсбі» трагедія окремої особистості — зіткнення романтичного ідеалу з дійсністю — символізує трагедію сучасного Фіцджеральду буржуазного суспільства. А лірико-емоційна виразність досягається завдяки глибокому психологічному проникненню у сутність конкретного явища.
У 20-і роки Фіцджеральд не просто став в один ряд з найкращими письменниками США. Він зумів з великою художньою силою відбити багато прихованих процесів, що відбувалися у найбагатшій з капіталістичних країн у той період. Але тематична та ідейна новизна, висока майстерність, що якнайповніше виявилася у «Великому Гетсбі» та кращих новелах письменника, не принесли йому успіху серед широких читацьких кіл. Автор, у певному розумінні, випередив свій час.
Після виходу в світ «Великого Гетсбі» Фіцджеральд що далі, то менше працює «задля своєї мрії». Його творчості шкодили поступки «комерційному мистецтву», психічне захворювання дружини, безладний спосіб життя. А проте, подолавши кризу, Фіцджеральд ще раз переживає творче піднесення — 1934 року виходить його роман «Ніч лагідна».
У цьому романі, як і у «Великому Гетсбі», Фіцджеральд викриває мораль можновладців, які «не хвилюватимуться, якщо навіть увесь світ завтра загине—аби тільки катастрофа не торкнулася їхніх власних особняків».
Фіцджеральд писав свій останній (завершений) роман під час могутніх струсів в економічному та соціальному житті Америки. Криза 1929 року і піднесення робітничого руху в США привернули увагу багатьох письменників до соціальних проблем. У 30-і роки наближаються до позицій соціалістичного реалізму Теодор Драйзер, Лінкольн Стеффене, Майкл Голд, а також деякі інші прогресивні американські митці. В літературі США виник образ героя, що стає до соціальної боротьби — комуніста, соціально активного робітника, інтелігента, що бореться проти фашизму. Цей герой виявляє своє ставлення ДО' корінних суспільно-політичних проблем. Подібні зрушення можна помітити у таких різних творах, як трилогія Джеймса
Фаррела про Стадса Лонінгана, роман «Смерть і народження Девіда Маркенда» (1934)' Уолдо Френка, славнозвісні «Грона гніву» (1939) Джона Стейнбека. Крім Фіцджеральда по-своєму відгукнулися на ідеї «червоних тридцятих» і такі видатні майстри, як Хемінгуей, Андерсон, Фолкнер, Том ас Вулф.
Фіцджеральд не належав безпосередньо до демократичного літературного руху, що виник на початку 30-х років, проте в його творчості посилюється опосередкована, але гостра критика буржуазного суспільства.
Зовні сюжети навіть найкращих романів Фіцджеральда майже тривіальні. Інша справа сюжет внутрішній—саме він передає глибинні зміни у психології героїв, поступово розкриває багатоплановість образів, динаміку їхнього розвитку.
Зосередженість на внутрішньому світі людини чи не найбільше помітна в романі «Ніч лагідна». І тут дуже важливу роль відіграє те, що автор дивиться на події очима різних героїв, які фактично є оповідачами. Письменник «примушує» персонажів оцінювати становище, вчинки, порухи своєї душі, вдаватися до непрямої самохарактеристики. Вся художня система твору
