багатозначна, «багатоголоса», як багатозначні й асоціативні прямі та опосередковані зв’язки між персонажами. Неоднозначним є і центральний у романі образ Діка Дайвера.
Талант підносить Діка Дайвера та Ейба Норта (прообразом Норта був друг Фіцджеральда — блискучий сатирик і майстер короткого оповідання Рінг Ларднер) над середовищем багатих посередностей. Та при зіткненні з буржуазним суспільством талант стає обтяжливим даром, вступає у трагічну суперечність із дійсністю. Доля Діка Дайвера співзвучна тут трагедії самого Фіцджеральда.
В одному з листів Фіцджеральд зазначав, що він, як І Хемінгуей, будував фінал деяких своїх творів за принципом «вмираючої осені». Та не тільки- фінал роману «Ніч лагідна», а й повільну духовну смерть Діка Дайвера змальовано в такий споеіб. Сонячне, щедре літо доктора Дайвера затьмарюють хмари, і ось уже блякне золото його таланту. Загальний улюбленець, «Щасливець Дік» утрачає цілісність і врешті виголошує щось подібне до автоепітафії: «Я немов Чорна Смерть. Я приношу тепер людям тільки нещастя».
Літо Діка Дайвера виявилося надто скороминущим. І це пояснюється не тільки його стосунками з Ніколь. Причини глибші, і Фіцджеральд підкреслює, що їхня природа — соціальна: його купили. «Колись він умів зазирати в сутність речей, розв’язувати найскладніші рівняння життя, як найпростіші проблеми своїх найпростіших пацієнтів. Але за роки, що минули, відколи він уперше побачив Ніколь... на березі Цюріхського озера... ця здатність притупилася в ньому».
Гроші Ніколь знецінюють Діка-людину. Крах його ілюзій ще повніший і страшніший, ніж у Джея Гетсбі. Адже не тільки його мрія про кохану жінку і улюблену справу ввійшла в трагічну суперечність із дійсністю, а й виявилось, що було викривленим саме Дікове сприйняття дійсності. Коли ілюзорний світ, який він створив і в який повірив, зник назавжди, його творець змушений був сам на сам протистояти справжній реальності. Після смерті Ейба Норта і чергового загострення хвороби Ніколь Дік дізнається ще й про смерть свого батька. Після похорону йому здається, що він більше ніколи не повернеться у Сполучені Штати. І хоча зрештою Дік знову потрапляє до Америки, для нього, у певному розумінні, «додому нема вороття». Не тому, що справжнім «домом» Діка Дайвера стала Європа, а тому, що його фактично ніщо вже не зв’язує з батьківщиною. Він «машинально» існує, «автоматично» лікує людей, та його моральне здоров’я назавжди лишилось у минулому, життєві сили виснажилися, внутрішній розлад його'особистості став непоправним. А втім, Дік і без того почуває себе чужинцем у рідній країні. Не випадково в рОхМані виникає тема прощання з «домом» під час похорону Дійового батька. На відміну від багатьох героїв Фолкнера і Вулфа, Дай- вер аж ніяк не відчуває єдності зі своєю землею і, хай не без внутрішньої боротьби, прощається з нею назавжди.
Дікові бракує сили і «міцності на розрив», властивих таким вимогливим до себе художникам, як Бранкузі, Леже, Пікассо, про що писав Фіцджеральд у своїх записниках. І не випадково письменник порівнює центрального персонажа «Ночі» із всесвітньовідомими митцями, бо в романі він змальований скоріше як митець виняткового обдаровання, що під тиском соціальних та особистих обставин занедбує свій талант.
Дік спочатку стоїть начебто над цим світом, відсторонено дивиться на нього, немов у перевернутий бінокль, та згодом відсторо- неність зникає, Дайвер починає брати безпосередню участь у дії і сам зливається із своїм нікчемним оточенням, але помічає це надто пізно. А потім виникають інші, ще гостріші питання: Дік мусить вирішити, чи жити йому за законами клану Уорренів, чи зійти зі сцени для того, щоб ніколи на неї не повертатися. І він обирає останнє.
У романі «Ніч лагідна» велику роль відіграє «сповідь» Діка Дай- вера, хоча він сам і не розповідає про власне життя. Сповідь ця іншого плану: вона відбиває хід внутрішньої кризи в людському житті, до цього прилучаються різноманітні асоціації, аналіз минулих подій і вражень, зіткнення не тільки матеріального з духовним, але й образа з образом, спогаду зі спогадом, ілюзії з ілюзією.
Дік і Ніколь рухаються у протилежних напрямках: він — до занепаду, вона — до злету «з грошима замість крил». Навіть зовсім юній і, мабуть, тільки через хворобу майже вільній від кастових забобонів Ніколь ще на початку знайомства з Діком
