волоті золотив її прегарні коси, які спадали на плечі. Повні смутку очі дивилися в літнє небо. Цього разу хміль не
брав її. Враз до зболеної свідомості долинули чарівні слова...
На межі, понуривши голову, сидів Богдан і вкотре освідчувався їй у коханні:
- Оксанко, я тебе і тільки тебе люблю! Повертайся до нас, ми тебе чекаємо...
- Мамо, - плакав Михасик, - де ти, мамо?
Оксана стрепенулася і простягнула руки назустріч своїм найріднішим.
Леся, долаючи дрімоту, час від часу поглядала на дорогу. На долині сірим кожухом клубочився туман. Водій зосереджено вивчав маршрут. У задимлені вікна зазирав рожевий світанок. Різкий підстриб автобуса остаточно розбудив її. Митниця позаду. І це вже рідні кучеряві дороги, яких ні з чим не сплутаєш. Сонно посапували стомлені пасажири. Лесина сусідка Наталя клювала носом мало не у вікно. В салоні пахло мандаринами і кавою. Ось заблимав телевізор, передаючи ранкові новини краю. Леся спрагло слухала перші вісточки з рідної землі. Гарна ведуча повідомляла про розбійницький напад, про відкриття медичного центру, про покращення життя, про мажорні і мінорні настрої українців, про зниження рівня безробіття. Ого, як оптимістично! А чому тоді їх тут у автобусі повно - заробітчан, які повертаються до рідних домівок? Дехто
назовсім, а більшість - лиш на трошки, щоб потім знову виконувати накази італійських сеньйор і сеньйорів...
Якийсь імпозантний пан розповідав про побудову міста його мрії, де так добре живеться йому і його родині. І де такий рай? Прислухалася, придивилася. Дуже знайома посмішка - десь вона її вже зустрічала. Ой! Підскочила і впилася очима в екран.
Її студентська весна. Дерева у парку плакали радісними слізьми, народжуючи перші зелені листочки. Вечори терпко пахли квітами. Верби опускали м’яке віття, приховуючи таємниці закоханих. Після лекцій, коли сонце йшло на спочинок, Леся поквапцем бігла в парк, де її чекав Арсен. Вони шукали вільну лавку, яка тимчасово була їхньою, нікого не бачили і не чули. Як це давно було!.. Арсен приносив їй квіти. Найчастіше тюльпани. Коли вдихала їхній густий запах, на щоках залишався темний слід від пилку.
- Дивись, як вони тебе зацілували! - сміявся хлопець і ніжно збирав губами той пилок.
Леся вчилася на лікаря. Хотіла тамувати біль і бачити радість в очах своїх пацієнтів. Арсен мріяв будувати нові міста.
- Лесю, це буде наше місто. Ми будемо у ньому жити. Ти народиш мені синів і будеш королевою.
- Але ж королеви нічого не роблять, а я хочу працювати. То як?
