- Я побудую для тебе великий медичний центр і там буде твоє королівство.
- А ти ходитимеш з пузатим портфелем своїх проектів і я тебе рідко бачитиму?
- Ні, я хочу весь час бути з тобою поряд, - смуток уже блукав по його губах, але вона не помічала цього.
Мрії, мрії - замки на піску! Вони зруйнувалися одного теплого весняного вечора. Леся поверталася з чергування. День був не зовсім вдалим, і сон з ночі - похмурим. Наснилося, наче на кафедрі замість професора Ярового лекцію читав Арсен. Вона хотіла щось йому заперечити, але він швидко вийшов з аудиторії. Вона бігла, бігла за ним і не наздогнала - Арсен розчинився у натовпі...
Біля гуртожитку її перестріла гарно одягнута жінка.
- Ви Леся?
- Так? Ви мене знаєте? - усміхнулася довірливо.
- Авжеж, Арсен багато про вас розповідав.
- То ви?..
- Так, ви не помилилися - Арсенова мама, - у голосі жінки звучали зверхні колючі нотки. Вона весь час так дивилася на розгублену дівчину, ніби прискіпливо оцінювала її.
- Ви не випадково мене тут чекаєте... - тривожно здавило в грудях. - Щось із Арсеном?
- Ти вгадала, - перейшовши на ти, жінка нервувала. - Я довго тебе не затримаю. Скажу, може й жорстоко, зате коротко. Арсен наш єдиний син. Ти ще знайдеш собі відповідну пару. Не псуй йому життя і кар’єру. Ми тобі не раді. Я все сказала.
Коротко і жорстоко. Жінка швидко пішла, залишивши по собі легкий аромат дорогих парфумів.
Тієї ночі Лесина подушка набухла від сліз. Вранці дівчина не пішла на пари. Бездумно дивилася на весну за вікном. Її ні для кого не було...
У парк прибігла задовго до зустрічі. А потім проводжала захід сонця. До гуртожитку поверталася поночі, ховаючи розпач, - Арсен не прийшов. З того часу він уникав її, швиденько прошмигував повз, відводячи погляд.
Минали літа. Прилітали і відлітали ластівки. Золотилися дні і темніли ночі. У неї виросли чудові сини - але не Арсенові. Її палко любив чоловік, та їм не судилося довго бути разом. Вона мала легкі руки талановитого хірурга і їй посміхалися вдячні пацієнти. Та от уже рік, як Леся діагностує і лікує багату сеньйору Кяру. Чому так? Леся сама запитує і сама відповідає: немає, не сталося, не склалося... Багато причин, за якими стоїть багато подій.
