Чому вона так довго змушувала її плакати? Чому тамувала перше кохання? І де зараз та скрипка? Кому грає, і які мелодії? Сумні, чи, може, ніжну - для неї? Данута тонкими пальцями перебирала намисто, згадуючи Гриця: міцний, високий, білозубий і музика на всі гори. Любила дивитися, як він грає: скрипку тримав високо, очі прикривали густі вії, неслухняне пасмо волосся лоскотало чоло, а руки... руки, мов крила, злітали вгору, опускалися вниз, дріботіли посередині струн, добуваючи перли звуків, що розсипались горами.
Минали дні, йшов час, коралі гріли тіло, і тиха радість та надія огортали душу. Вона чекала...
Одного ранку Данута все не знаходила собі місця, якийсь невідомий тягар гнітив її, не могла зібрати докупи думок - наче десь глибоко, приглушена цим дивним страхом, хлипала від жалю скрипка. Данута мимоволі торкнулася намиста і почула, як теплі намистини горохом падають на землю. На шиї залишився тільки червоний мотузочок. «Не добре це. Поганий знак», - подумала дівчина. Стала на коліна і тремтячими пальцями збирала коралі, які червоними краплями падали в жменю. Гриць... Скрипка... Важка тривога пекла серце і розум. Що з ними? Зірвалася і побігла до своїх горбів. Сіла серед сосен. Тривожно гупало серце... Вслухалася... Сумно шуміло верховіття, скрекотало птаство, сокотав своє скерцо цвіркун, але скрипка мовчала, скільки не дослухалася Данута. Скрипка більше не грала. Вона її більше не чула.
Лише через рік дізналася, що Гриць і його скрипка замовкли назавжди. Її кохання так і не зацвіло, зів’яло у пуп’янку, без Гриця, без скрипки...
Коди
- Цьоцю, ви не виділи мого Влодка? Повкладала дітей спати, а його нема і нема. Може, знаєте, де він? Я вам дам мисочку муки, або садовини натрясу, лиш скажіть, де він? - Мариня швидко жебоніла, розкидаючи скалічені руки.
Юська наскладала мисочку пирогів, кілька яєць, кусень хліба і вклала те все до торбинки Марині, яка ходила від села до села, шукаючи свого Влодка.
Коли Мариня виходила за Влодка, то все село збіглося дивитися, як йшли до шлюбу. Була велика майстриня: ніхто так не вмів добирати кольорів до вишиття. Узори створювала сама, весільні строї вишивала та гаптувала і для себе, і для Влодка. Тому всі дівчата і молодиці хотіли бачити молоду. Музики грали з другого села. Важкі лопатисті руки так перебирали струнами, що ноги самі спиналися на пальці у всіх, хто слухав і дивився. Влод- ко - високий, плечистий, з чорним чубом. Мариня, як молоденька яблунька, - у вишитті, у квітах, чобітки аж порипували по нерівній сільській дорозі. Влодко гонористо і захоплено дивився на свою обраницю.
Любив її щиро, беріг родину, свою прадідівську землю, свідомий був того, що готовий віддати за них
життя... Це був не сон. Не знав Влодко, чи це зрада, чи випадок. Раптова облава застала його, коли міцно спав у молодому сіні на оборозі, розкинувши руки, ніби хотів злетіти. Мариня в синьому досвітку вдивлялася в обличчя чоловіка.
