Осиний мед дикий

Тепер він шкодував, що їхня хата далеко від села, і в цій сніговій тиші йому стало моторошно. Мама залишилася вдома, села не видно.

Хлопчик глянув на небо. Йому усміхалася зірка і ніби заспокоювала його. Підбадьорившись, пришвидшив ходу і побачив перші обриси хат, які привітно вабили слабким, але радісним світлом. Не шукаючи вікон, ще йдучи засніженою дорогою, Олесь на повні груденята заспівав:

Бог ся рождає,

Хто-хто може знати.

Ісус ’му ім’я, Марія ’му мати,

Тут ангели нудяться...

Олесеві здавалося, що з ним співають ангели в білих ризах, а його дзвіночок так голосно дзвонить, як ангельські труби. Щічки в нього зачервонілися. Мамина тернова хустка цвіла маками, і весь світ був йому дивом.

Заспівав:

Грають, співають

Українські села,

Щоб та дитина

Була все весела...

І вступив під Зозулишине вікно. Вийшла тітка Марина, запросила малого колядника до хати і найперше шепнула:

-  Тато живий, вітає вас із колядою. Нехай мама не журиться.

Яке то було щастя! Дві радості з’єдналися докупи. Тато вітав з колядою! До торбинки потрапило кілька картоплин і маленький кусник сала, а цілушка хліба пахла медом і стиглим колоссям. Олесик поцілував Зозулисі руку і рушив з підскоком далі.

Старий Олекса, якому хлопчик радісно колядував, виніс дрібні копійки і приказував:

-  Маєш, малечо, цілого півгроша і кукурудзяну паляничку.

У вікнах старої Юськи Фортунихи блимав каганець, і вона вже не чекала нікого, хто до неї прийде. І раптом голосно і радісно:

Любий Ісусе,

Бався разом з нами -