Відсміялося грозами літо. Вранці вологі тумани осідали на ще зелені садки. У зарошені трави бухкали перестиглі яблука.
Вчителі думками були вже з учнями та навчанням, хоча всім їм дуже хотілося продовжити відпочинок. Але чорнобривці, що цвіли біля школи, пахли на все село і нагадували, що пора повертатися до класів.
Те, що цьогоріч у школі з’явиться нова геогра- фічка, ні для кого не було новиною. Проте ніхто її ще не бачив, хіба прибиральниця. Тітка Василина казала, що то жінка гарна і гонорова. І дійсно: вона була дуже гарна, модна, тоненька. Інші вчительки зашепотілися: ти диви, яка вона - зверхня, насмішкувата, зі зневажливим поглядом, кажуть, якогось начальника з області дочка. Але чим вона завинила і чому її до них у сільську школу направили?
Алла Сергіївна своїх учнів любила, захищала і добре орієнтувалася в предметі. Хлопчаки таємно, несміливо закохувались у неї, зачитувались віршами, вчили географію, а старшокласниці підкорочували спіднички, розпускали волосся, фарбували нігті - хотіли бути схожими на Алку, як позаочі її називали. Тож особливої дружби з колегами у Алли Сергіївни не виходило.
Сільський учитель це ще і колгоспник: кожен змушений обробляти свою, вказану бригадиром, ділянку. Ділянка Алли «квітла» бур’янами і густими вінками буряка. Алла чогось вичікувала... Аж якогось дня біля поля зупинилася біла «Волга». З машини вийшов вродливий чоловік і Алла Сергіївна з великим псом на довгому повідку. Білі штани щільно облягали гарні ноги географічки, пес рвав повідок, тягнучи за собою господиню. Алла стрибала за ним на високих підборах, грива волосся розметалася по її плечах.
- О! Дивіться, Алка прийшла відкривати нові горизонти! - першим помітив її Вадим Петрович. - Краса яка! - не приховував свого захоплення. - Хіба такій пані та буряки сапати?
Всі знали, що Вадим «запав» на географічку, навіть школярки над цим посміювались. Усі, крім Ліди Іванівни, котра сьогодні була на уроках...
Походивши між буряків, чоловік, який приїхав із Аллою, забрав собаку і поїхав геть, блимнувши червоними фарами авто.
- Ну, починай, Алко, - заохочував молоду вчительку Вадим, - до вечора ще далеко.
- Вадиме, покажи хоч, як того дрючка тримати і з якого боку починати? Скільки квітів! Ах, жаль стинати. .. г капризувала Алла. - Ой!
Зламала ніготь і ледь не заплакала, по- справжньому, не прикидаючись.
- Не переживай, указка міцніша! - сипав недоречними жартами Вадим.
Вчительки мовчки з-під лоба слідкували за дивним діалогом і вперто цюкали сапами. Під вечір заспішили додому: конспекти, кури, гуси, діти, відмитися треба.
