розповідаю тобі таємниці, тебе відшмагають, а мені відрубають голову.
- Але чому? - запитав Каспіян.
- Ось і настав час зайнятись граматикою, - голосно проказав доктор Корнеліюс. - Чи не була б ласка Вашої Королівської Високості розгорнути Пульверулентуса Сіккуса на четвертій сторінці його “Граматичного саду, або Альтанки морфології, люб’язно відкритої для ніжного розуму”?
Після цього, аж до самісінького ланчу, вони займалися винятково іменниками й дієсловами, хоча я не думаю, що Каспіянові вдалося багато вивчити. Він був надто захоплений. Хлопчик не сумнівався, що доктор Корнеліюс не сказав би йому так багато, якби не збирався рано чи пізно розповісти ще більше.
І він не помилився. Кількома днями пізніше вчитель мовив:
- Сьогодні я збираюся дати тобі урок астро
номії. Серед глупої ночі дві величні планети, Тарва та Алямбіль, пройдуть на відстані одного градуса одна від одної. Таке з’єднання не повториться ще щонайменше двісті років, і Ваша Високість не доживе до того, щоб побачити це знову. Краще було б, якби ви пішли до ліжка трохи раніше, ніж зазвичай. Коли підходитиме час з’єднання, я прийду і розбуджу вас.
Не було схоже, ніби ця подія виявиться якось пов’язаною зі Старою Нарнією, хоча Каспіян охочіше послухав би про неї, однак вставати посеред ночі завжди цікаво і Каспіяно- ві було радісно. Спершу, вклавшись того вечора у ліжко, він думав, що не зможе заснути; але невдовзі таки провалився в сон, який, здавалося, тривав всього лише кілька хвилин - коли раптом відчув, що хтось легенько його торсає.
Він сів на ліжку і побачив, що кімната залита місячним світлом. Доктор Корнеліюс, закутаний у мантію з каптуром, стояв біля ліжка, тримаючи в руці маленьку лампу.
Каспіян відразу ж пригадав, що вони мають зараз зробити. Він підвівся і одягнувся. Хоча стояла літня ніч, хлопчикові було холодніше, ніж він сподівався. Тож Каспіян неабияк зрадів, коли доктор загорнув його у точнісінько таку саму мантію, як у нього, і простяЫув пару теплих м’яких котурнів на ноги. За мить, закутані та взуті таким чином, що їх майже неможливо було ні помітити у темних коридорах, ні почути їхніх кроків, наставник та учень вийшли з кімнати.
Каспіян ішов слідом за доктором, минаючи анфіладу, кілька разів підіймаючись сходами, і нарешті, увійшовши крізь маленькі двері до башточки, вони опинились на пласкій поверхні. По один бік від них виднілись зубці стіни, по інший - стрімкий дах, під ними - тінисті й мерехтливі замкові сади, згори - зорі та місяць. Підійшовши до ще одних дверей, котрі вели до великої центральної вежі замку, доктор Корнеліюс відчинив їх і вони почали видиратись нагору крученими сходами всередині башти. Каспіянове збудження все зростало; досі йому ніколи не дозволяли сходити нагору цими сходами.
Сходи були довгими і крутими, однак коли вийшли на дах башти і Каспіян перевів подих, то відчув, що справа була варта зусиль. Далеко праворуч, дуже невиразно, проступали Західні Гори. Ліворуч зблискувала Велика Річка, а навколо стояла така тиша, що можна було почути звук водоспаду на Бобровій Греблі, за милю звідти. Побачити дві зірки, заради яких прийшли сюди доктор Корнеліюс і Каспіян, було зовсім нескладно. Вони висіли досить низько у південній частині неба, яскраві, наче два маленьких місяці, близько-близько одна від одної.
- Вони зіткнуться? - запитав Каспіян, охоплений святобливістю.
