то одразу ж почав виконувати його вказівки. Коли він був уже вбраний, доктор сказав:
- Я маю для Вас торбину. Ми мусимо піти до іншої кімнати і наповнити її провізією зі столу Вашої Високості.
- Там будуть мої камергери, - мовив Ка- спіян.
- Вони міцно сплять і не прокинуться, - сказав доктор. - Я досить другорядний маг, але все-таки можу контролювати зачарований сон.
Вони вийшли до передпокою і там насправді виявилося двоє камергерів, котрі поскручувались у кріслах і голосно хропіли. Доктор Кор- неліюс швидко відрізав залишки холодної курки і кілька шматків оленини, поклавши їх разом із хлібом та кількома яблуками й маленькою баклагою доброго вина до торбини, а тоді простягнув торбу Каспіянові. Вона трималась на Каспіяновому плечі за допомогою ремінця, наче ранець, у якому носять книжки до школи.
- Ти маєш свій меч? - запитав доктор.
- Так, - відповів Каспіян.
- У такому разі заховай меч і торбину під своєю накидкою. Отак. А зараз ми мусимо піти до Великої Башти і поговорити.
Коли вони досягли вершечка Башти (стояла хмарна ніч, зовсім не така, як тоді, коли вони бачили з’єднання Тарви та Алямбіль), доктор Корнеліюс промовив:
- Любий принце, ти мусиш негайно покинути цей замок і піти шукати щастя у широкому світі. Твоє життя в небезпеці.
- Чому? - запитав Каспіян.
- Тому що ти - справжній король НарніТ: Каспіян Десятий, справжній син та спадкоємець Каспіяна Дев’ятого. Довгих років життя Вашій Величності, - і раптом, спантеличивши Каспіяна, чоловічок упав на одне коліно і поцілував його руку.
- Що все це означає? Я не розумію, - сказав Каспіян.
- Мені дивно, чому ви ніколи раніше не запитували, - сказав доктор, - як, будучи сином короля Каспіяна, ви самі не стали королем Ка- спіяном. Усі, крім Вашої Величності, знають, що король Міраз - узурпатор. Коли він тільки почав правити, то навіть не прикидався королем, а називав себе лордом Заступником. Але тоді ваша королівська мати, добра королева, померла - вона була єдиною тельмаринкою, котра ставилась до мене добре. А згодом один за одним повмирали або позникали усі великі лорди, які знали вашого батька. І то не були нещасні випадки. Міраз просто позбувся їх. Белізара та Увіласа застрелили з луків на полюванні: начебто випадково. Увесь славетний рід Пассаридів був відісланий на боротьбу з велетнями до північного кордону, де він і зійшов нанівець, бо всі один за одним загинули. Арліана, Еримона та десяток інших стратили за неправдивим звинуваченням у зраді. Двом братам із Бобрової Греблі Міраз заткнув роти, визнавши їх божевільними. І врешті-решт він переконав сімох шляхетних лордів, котрі єдині поміж усіма тельмаринцями не боялися моря, піти в плавання на пошуки нових земель за Східним Океаном, звідки ті так і не повернулися, як він і сподівався. А коли не залишилось уже нікого, хто міг заступитись за тебе, підлабузники Міраза, слухаючись вказівок, почали благати його стати королем. І він, звісно, погодився.
