Отямився він із забитими кінцівками та страшним болем голови, лежачи в якомусь місці, освітленому вогнищем. На відстані простягнутої руки чулися приглушені голоси.
- А тепер, - промовив один, - доки воно не прокинулось, ми мусимо вирішити, що з ним робити.
- Вбити треба, - сказав інший. - Ми не можемо залишити це живим. Воно нас викриє.
' __ - Слід було вбивати відразу - або дати йому спокій, - заперечив третій голос. - Тепер ми не можемо його вбивати. Адже ми підібрали його, перев’язали йому голову і все решта. Це було б убивством гостя.
- Панове, - кволим голосом проказав Каспіян, - що б ви не зробили зі мною, я сподіваюся, ви будете добрими до мого бідолашного коня.
- Твій кінь дременув ще до того, як ми тебе знайшли, - сказав перший голос - химерно хрипкий та грубий, як зауважив Каспіян.
- Не дозволяйте йому забалакувати себе цими прекрасними словами, - мовив другий голос. - Я все ще кажу...
5 Рогй та рогачі! - вигукнув третій голос. - Звісно, ми не збираємося його вбивати. Який сором, Нікабрику. Що скажеш, Трюфелю? Що ми з ним робитимемо?
- Я дам йому пити, - сказав перший голос, який, імовірно, належав Трюфелеві. Темна постать наблизилась до ліжка. Каспіян відчув, як під його плече делікатно прослизнула рука - якщо то була саме рука, звісно. Постать мала в собі щось неправильне. Обличчя, що схилилось над ним, теж здавалось неправильним. Складалося враження, що на цьому неймовірно довгоносому обличчі росте волосся, а на обох щоках' виднілися чудернацькі білі плями.
“Це якась маска,” - подумав Каспіян. - “Або, можливо, у мене гарячка, і все це мені просто мариться.”
До його губ піднесли чашку з чимось солодким та гарячим, і він почав пити. У цю мить один з товариства роздмухав вогонь. Полум’я спа
лахнуло - і шокований Каспіян мало не скрикнув, коли сяйво несподівано висвітило нависле над ним обличчя. Це було не людське обличчя, а морда борсука, щоправда, більша, привітніша та розумніша за морду усіх бачених
Каспіяном раніше борсуків. Цей, до того ж, умів розмовляти. Хлопець побачив, що лежить у печері на вересовому ліжку. Біля вогнища сиділо двоє маленьких бородатих чоловіків, котрі видавалися набагато дикішими, нижчими, волохатішими та грубшими, ніж доктор Корнеліюс, і тому Каспіян відразу ж зрозумів, що це справжні гноми, древні гноми, у чиїх венах не текло жодної краплини людської крові. Каспіян усвідомив, що нарешті віднайшов старих нарнійців. А в голові йому знову запаморочилось.
За кілька наступних днів він вивчив, хто є хто. Борсука звали Трюфель, він був найстаршим і найдобрішим з усієї трійці. Гном, котрий хотів убити Каспіяна, належав до дратівливих чорних гномів (він мав чорні волосся й бороду, густі та цупкі, мовби кінські). Його називали Нікабриком. Інший гном був із роду рудих гномів, мав руде, як лисяча шерсть, волосся, і називався Трампкіном.
- Що ж, - сказав Нікабрик першого ж вечора, коли Каспіянові настільки покращало, що він зміг сісти й заговорити, - ми все ще мусимо вирішити, що робити з цією людиною. Ви обоє думаєте, що зробили невідь-яку ласку, не дозволивши мені
