- Ні, любий принце, - сказав доктор (який перейшов на шепіт). - Великі небесні лорди надто добре знають па свого танцю. Уважно погляньте на них. Зустріч їхня щаслива, вона несе з собою неабияке благо для печального королівства Нарнії. Тарва, Лорд Перемоги, вітає Алямбіль, Леді Миру. Вони саме наближаються одне до одного.
- Як шкода, що те дерево затуляє нам їх, - сказав Каспіян. - Ми справді бачили б набагато краще із Західної Башти, хоч вона й не така висока.
Протягом двох хвилин доктор Корнеліюс стояв нерухомо, мовчки зосередивши погляд на Тарві та Алямбіль. Тоді він глибоко вдихнув і повернувся до Каспіяна.
- Так от, - мовив він. - Ти побачив те, чого не бачила і не побачить знову жодна жива людина. І ти правий. З меншої башти нам справді було б видно краще. Я привів тебе сюди з іншої причини.
Каспіян поглянув на нього, проте каптур доктора прикривав більшу частину його обличчя.
- Перевага цієї башти в тому, - сказав доктор Корнеліюс, - що під нами - шість порожніх кімнат і довгі сходи, і двері з самого низу сходів зачинені. Нас не можуть підслухати.
- Ви збираєтесь сказати мені те, чого не могли сказати раніше? - запитав Каспіян.
-Так, - відповів доктор. - Однак запам’ятай. Ми з тобою ніколи не повинні розмовляти про ці речі деінде, крім цього місця - верхівки Великої Башти.
- Ніколи. Я обіцяю, - проказав Каспіян. - Але ви продовжуйте, прошу.
- Слухай, - сказав доктор. - Усе, що ти чув про Стару Нарнію - правда. Ця земля не належить людям. Це Асланова країна - країна ходячих дерев та видимих наяд, країна фавнів та сатирів, гномів і велетнів, божків і кентаврів, країна звірини, котра уміє розмовляти. Ось проти кого боровся перший Каспіян. Це ви, тельмаринці, зробили безсловесними тварин, дерева і джерела, це ви винищили або витурили геть гномів та фавнів, а тепер намагаєтесь стерти навіть пам’ять про них. Король заборонив про них говорити.
- Ох, як би я хотів, щоб ми цього не робили, - сказав Каспіян. - Але я радий, що все це правда, навіть попри те, що воно в минулому.
- Чимало людей твоєї раси потай бажають цього, - мовив доктор Корнеліюс.
- Але ж, докторе, - зауважив Каспіян, - чому ви кажете “твоєї раси”? Як-не-як ви теж тельмаринець, я гадаю.
- Гадаєш? - запитав доктор.
- Ну, так чи інакше, ви людина, - сказав Каспіян.
- Гадаєш? - повторив доктор ще нижчим голосом, водночас відкидаючи назад свій каптур так, щоб Каспіян міг чітко побачити його обличчя у місячному сяйві.
У ту ж мить Каспіян усвідомив всю правду і подумав, що міг би здогадатися й набагато раніше. Доктор Корнеліюс був настільки маленьким та товстеньким, і мав таку довжелезну бороду. Каспіянову голову прострілило одночасно дві думки.
