Перша була жахливою: “Він не справжня людина, він взагалі не людина: він гном, який привів мене сюди, нагору, щоб убити”. Інша думка була сповнена щирим захватом: “Справжні гноми існують досі - нарешті я побачив одного із них”.
- Отже, ти таки здогадався, - Ьказав доктор Корнеліюс. - Або майже здогадався. Я не чистокровний гном. В моїх жилах тече і людська кров. Чимало гномів уникли великих битв і продовжували жити, голячи бороди та одягаючи взуття на високих каблуках, вдаючи із себе людей. Вони змішалися з вами, тельма- ринцями. Я - один із них, гном лише наполовину, тож, якщо хтось із моїх родичів, справжніх гномів, досі живе десь на світі, вони, безсумнівно, зневажатимуть мене й називатимуть зрадником. Проте за всі ці роки ми ніколи не забували наш народ, як і всіх інших істот Нар- нії, та давно втрачені дні свободи.
- Мені... мені так шкода, докторе, - сказав Каспіян. - Ви ж знаєте, це не моя провина.
- Я розповідаю ці речі не з метою звинуватити вас, любий принце, - відповів доктор. - Ви маєте повне право поцікавитись, навіщо я взагалі їх розповідаю. На те існує дві причини. По-перше, тому, що моє старе серце носило в собі всі ці таємні спогади настільки довго, що почало боліти від них і от-от розірвалось би, якби я не поділився ними. А по-друге, ось чому: коли ви станете королем, ви зможете допомогти нам, адже мені відомо також, що хоча ви й тельмаринець, але так само любите старожитності.
- Так, так, - сказав Каспіян. - Але як я можу допомогти?
- Ви можете бути добрим до таких бідолашних залишків гном’ячого народу, як я. Ви можете зібрати вчених магів і спробувати знайти спосіб знову розбудити дерева. Ви можете прочесати всі закутки та глухі місця країни, на випадок, якщо, можливо, фавни, гноми або тварини, що розмовляють, ще досі живі і десь ховаються.
- Ви думаєте, вони десь ще є? - нетерпляче запитав Каспіян.
- Не знаю, не знаю, - сказав доктор, глибоко зітхнувши. - Іноді я боюсь, що вже немає. Я ціле життя шукав їхні сліди. Часом мені здавалось, що я чую звук гном’ячих барабанів у горах. Іноді вночі, у лісах, я думав, що зловив відблиск танцю фавнів чи сатирів; але коли наближався до того місця, там завжди було порожньо. Я часто впадав у відчай, проте постійно траплялося щось, що знову вселяло в мене надію. Не знаю. Але принаймні ви можете спробувати стати таким королем, яким був у давнину Великий Король Пітер, а не таким, як ваш дядько.
- Отже, про королів та королев, і про Білу Відьму - це також правда? - запитав Каспіян.
- Звісно, правда, - відповів Корнеліюс. - їхнє правління було Золотим Віком для Нарнії і наша земля ніколи їх не забуде.
- Вони жили у цьому замку, докторе?
- Ні, любий, - сказав старий. - Цей замок збудований нещодавно. Його збудував ваш прапрадід. А коли сам Аслан зробив королями та королевами Нарнії двох синів Адама та двох дочок Єви, вони жили у замку Кер-Па- равел. Жодна жива людина не бачила цього благословенного місця і, можливо, навіть руїни його вже зникли. Але ми гадаємо, він був далеко звідси, внизу, у гирлі Великої Річки, на самому узбережжі моря.
- Уф! - здригнувшись, вигукнув Каспіян. - Ви маєте на увазі, в Чорних Лісах? Де живуть усі... усі... ну ви знаєте - привиди?
- Ваша Високість говорить так, як його навчили, - сказав доктор. - Але все це брехня. Там немає привидів. Ці історії
