Забриніла тятива. Це був чудовий постріл. Стріла пролетіла просто повз крихітне яблучко, яке загойдалося, і додолу, кружляючи,
Вона і вполовину так не насолоджувалась змаганням, як Едмунд; і не тому, що сумнівалася, чи влучить у яблуко, а з причини власної м’якосердості:
Сьюзан ненавиділа перемагати переможених. Гном пильно дивився на дівчинку, поки та відтягувала до вуха тятиву. За мить, з настільки тихим і глухим звуком, що його можна було почути тільки в цьому тихому місці, яблуко впало на траву, проштрикнуте стрілою Сьюзан.
- Чудова робота, Сью! - загукали діти.
- Анітрохи не краща, ніж ваша, - мовила Сьюзан до гнома. - Думаю, коли ви стріляли, подув легенький вітерець.
- Ні, не подув, - заперечив Трампкін. - Не треба цього казати. Я розумію, коли мене перемагають чесно. Я навіть не згадуватиму, що шрам від недавньої рани трохи гальмує мої рухи, коли я відводжу руку назад...
- Ох, ви поранені? - запитала Люсі. - Дайте мені поглянути!
- Це видовище не для маленьких дівчаток, - почав Трампкін, але сам себе перервав. - І знову я говорю, наче дурень, - сказав він. - Гадаю, ти настільки ж вправна у медицині, наскільки твій брат видатний у володінні мечем, а сестра - в стрілянні з лука.
Він сів на сходи, зняв кольчугу, а потім стягнув із себе маленьку сорочку, оголюючи таку ж волохату та м’язисту руку, як рука моряка (у пропорції), не більшу, проте, від руки дитини. Плече було незґрабно перев’язане, і Люсі заходилася розмотувати пов’язку. Під нею дівчинка побачила страшнючий набряклий поріз.
- Ох, бідолашний Трампкіне, - мовила Люсі. - Як жахливо.
А тоді обережно крапнула до рани одну- єдину крапельку ліків із пляшки.
- Агов. Га? Що ти зробила? - запитав Трампкін.
Та хоч як би він не крутив головою, не скошував очі і не метляв навсібіч бородою, бідолаха не міг бачити власне плече. А тоді він відчув себе настільки добре, наскільки це було можливо. Гном загинав руки та пальці в такі складні фігури, ніби хотів почухати місце, до якого не міг дотягтися. Тоді гном погойдав рукою, підняв Ті, торкнувся м’язів, і врешті-решт зірвався на рівні, горланячи:
- Велетні та веретена! Вона зцілена! Вона знову ніби нова!
Після цього гном вибухнув реготом і сказав:
- Що ж, отак я й пошився в дурні, перевершивши дурістю будь-кого з гномів. Без образ, я сподіваюсь? Моя скромна особа до послуг Ваших Величностей. І дякую вам за моє життя, ліки, сніданок - і за урок.
Діти в один голос запевнили його, що все гаразд і що не варто про це згадувати.
- А зараз, - мовив Пітер, - якщо ти справді вирішив повірити в нас...
- Таки вирішив, - сказав гном.
