- Поза всякими сумнівами, ми повинні негайно приєднатись до короля Каспіяна.
- Чим швидше, тим краще, - сказав Трампкін. - Через мою дурість ми уже змарнували годину.
- Шлях, яким ти прийшов, забирає близько двох днів, - мовив Пітер. - Я маю на увазі, для нас. На відміну від вас, гномів, ми не вміємо іти день і ніч безперестанку.
Обернувшись до решти, він продовжив:
- Аслановим Курганом Трампкін, очевидно, називає Кам’яний Стіл. Пам’ятаєте, звідтіля до Берунського Броду було приблизно півдня ходи, чи навіть трохи менше...
- Ми називаємо це Берунським Мостом,
- сказав Трампкін.
- За наших часів там не було мосту, - пояснив Пітер. - Сюди від Беруни - ще день з лишком. Не кваплячись, ми зазвичай діставались дому в годину чаювання другого дня. Якщо ж поспішати, можна подолати весь шлях за півтора дня.
- Але пам’ятайте - зараз там всюди ліси,
- сказав Трампкін. - А ще ми мусимо уникати ворогів.
- Послухайте, - мовив Едмунд. - Невже ми повинні йти тією ж дорогою, якою прийшов наш Любий Маленький Друг?
- Якщо ви до мене прихильні, Ваша Величносте, не кажіть цього більше, - попросив гном.
- Гаразд, - погодився Едмунд. - Чи можу я казати Л. М. Д.?
- Ох, Едмунде, - мовила Сьюзан. - Не кепкуй із нього.
- Все гаразд, любонько - тобто, Ваша Величносте, - загиготів Трампкін. - Пухиря від насмішки не буде.
(Після цього вони часто називали його Я. М. Д., аж доки майже забули, що це означає.)
- Як я вже казав, - продовжив Едмунд,
- немає потреби йти тією ж дорогою. Чому б нам не попливти трохи на південь, до Скляної Затоки, і не продовжити свій шлях нею? Таким чином ми опинимося з протилежного боку Кам’яного Столу. До того ж, у морі безпечніше. Якщо вирушимо негайно, дістанемося Скляної Затоки ще до смеркання, зможемо трохи поспати, а з Каспіяном зустрінемося завтра рано- вранці.
- Як чудово знати узбережжя, - сказав Трампкін. - Жодному з нас нічого не відомо про Скляну Затоку.
