- Ет, не зважай на неї, - сказав Едмунд.
- Вічно вона як мокре рядно. Ти ж маєш при собі свій кишеньковий компас, Пітере, хіба ні? Що ж, тоді все гаразд. Ми всього-навсього мусимо прямувати на північний захід - через ту маленьку річечку, як там вона називається
- Бистриця?
- Знаю, - мовив Пітер. - Та, що впадає у Велику Ріку біля Берунського Броду. Чи то пак, Берунського Мосту, як його називає Л. М. Д.
- Вірно. Через річку, а далі - вгору, і ми опинимось біля Кам’яного Столу (тобто Асла- нового Кургану) вже о восьмій або дев’ятій годині. Сподіваюсь, король Каспіян нагодує нас добрим сніданком!
- Маю надію, що ви не помиляєтесь, - сказала Сьюзан. - Я цього всього не пам’ятаю.
- Ось що найгірше в дівчатах, - промовив Едмунд до Пітера та гнома. - Вони ніколи не тримають в голові мапу.
- Це тому, що наші голови не порожні, - зауважила Люсі.
Спершу здавалося, що все йде чудово. Вони навіть подумали, що натрапили на старий шлях; проте, якщо вам бодай щось відомо про ліси, ви знаєте, що в них ти завжди натрапляєш на уявні стежки. Ті зникають приблизно через п’ять хвилин, а ти начебто знаходиш наступну (ще сподіваючись, що вона не наступна, а та ж сама) - і знову губиш її, а після того, коли остаточно збиваєшся з напрямку, усвідомлюєш, що жодна з них насправді не була стежкою. Проте хлопці та гном добре знали ліси і не дозволяли собі обманюватись довше, ніж на кілька секунд.
Вони пленталися вже пів години (після вчорашнього веслування троє з них заледве могли рухатись), коли це Трампкін раптом прошепотів:
- Стоп.
Всі зупинились.
- Щось іде слідом за нами, - тихо промовив він. - Чи, радше, щось іде поруч із нами: ось тут, зліва.
Вони всі завмерли, прислухаючись і вглядаючись так, аж заболіли очі та вуха.
- Краще буде, якщо ми з тобою наготуємо по стрілі в луках, - сказала Сьюзан до Трампкіна.
Гном кивнув, і ось, коли обидва луки були напоготові, товариство продовжило свій шлях.
Вони пройшли ще кілька десятків ярдів крізь негустий ліс, продовжуючи пильно роззиратись. Тоді наблизились до місця, де підлісок став густішим, і їм довелося пройти повз нього. Коли діти проминали це місце, щось несподівано вискочило звідти, загарчавши - вирвалося з поламаних галузок, наче блискавка. Люсі впала на землю і перевернулась, почувши, як просвистіла стріла. Коли нарешті дівчинка спромоглася знову помічати щось навколо себе, то побачила величезного та загрозливого на вигляд сірого ведмедя. Він лежав мертвий, зі стрілою Трампкіна в боці.
- У цьому поєдинку Л. М. Д. переміг тебе, Сью, - сказав Пітер з дещо силуваною усмішкою. Навіть його вразила ця
