- Трампкіне, ти молодець! - зрадів Пітер. - Ходімо! Нам треба спуститися додолу урвищем.
- Дивіться! Дивіться! Дивіться! - закричала Люсі.
- Де? Що? - стрепенулись усі.
- Лев, - проказала Люсі. - Сам Аслан. Невже ви не бачите?
Її обличчя цілковито змінилося, очі засяяли.
- Невже ти насправді думаєш?.. - почав, було, Пітер.
- Де саме ти його начебто побачила? - запитала Сьюзан.
- Не говоріть як дорослі, - притупнула ніжкою Люсі. - Я побачила його не начебто. Я бачила Лева насправді.
- Де, Лу? - запитав Пітер.
- Ось там,- між горобинами. Ні, з цього боку ущелини. І згори, а не знизу. У протилежному напрямку від того, яким ви хочете йти. Він хотів, щоб ми йшли саме туди.
- Звідки ти знаєш, що він так хотів? - запитав Едмунд.
- Він... Я... Я просто знаю, - відповіла Люсі, - з виразу його обличчя.
Усі решта перезирнулись, розгублено замовкнувши.
- Ваша Величність справді могла бачити лева, - зауважив Трампкін. - Мені розповідали, що леви водяться в цих лісах. Однак той лев навряд чи був привітнішим та балакучішим за ведмедя, якого ми зустріли.
- Ох, не будьте такими дурнями, - наполягала Люсі. - Невже ви думаєте, що я можу не впізнати Аслана?
- Якщо це той самий лев, із яким ви були знайомі колись, він мав би стати уже досить древнім! - вигукнув Трампкін. - І навіть коли це він, що б завадило йому теж перетворитися на дикого та безмовного?
Люсі залилась буряковим кольором і готова була накинутись на Трампкіна, але Пітер зупинив її, поклавши долоню дівчинці на плече.
- Л. М. Д. просто не розуміє. Як він може зрозуміти? Трампкіне, ти всього лиш мусиш повірити, що ми справді знаємо дещо про Аслана. Зовсім трохи, але знаємо. І ти більше ніколи не повинен говорити про нього в такий спосіб. З одного боку, це небезпечно, а з другого - повна маячня. Запитання лише в тому, чи справді з’являвся Аслан.
- Я точно знаю, що з’являвся! - очі Люсі наповнились слізьми.
- Авжеж, Лу, але, розумієш - ми цього не бачили, - мовив Пітер.
