говорити.
? Розділ дев’ятий 4*
ЩО ПОБАЧИЛА ЛЮСІ
Ще до того, як вони обігнули останній мис і попливли водами Скляної Затоки, Сьюзан та обидва хлопці неймовірно втомились од веслування, а голова Люсі розболілась від довгих годин сонця та блиску води. Навіть Трампкін мріяв про завершення подорожі. Місце, де він сидів за кермом, було зроблене для людини, а не для гнома, тож ноги чоловічка не сягали днища човна; всім відомо, наскільки незручно сидіти так бодай десять хвилин. Що сильніше всі втомлювались, то дужче занепадали духом. Досі діти думали лише про те, як їм дістатись до Каспіяна. Тепер їх турбувало інше: що робитимуть, коли знайдуть його, і яким чином жменька гномів та лісових істот зможе впоратися з армією дорослих людей.
Коли вони повільно пливли вигинами Скляної Затоки, почало смеркатися - береги сходились докупи все ближче, а дерева, які нависали над ними, майже спліталися кронами, від чого темрява ставала дедалі непрогляднішою.
Панувала тиша, шум моря залишився далеко позаду; чулося навіть дзюрчання найменших струмочків, що стікали з лісу і вливались до Скляної Затоки.
Нарешті вони зійшли на берег, надто змучені, аби розпалювати вогнище; і навіть вечеря з яблук (хоча кожен гадав,<¦ що більше ніколи навіть не погляне на яблука) видавалася кращою, ніж спроби впіймати або вполювати що- небудь. Після короткого мовчазного плямкання товариство завалилося в купу листя й моху між чотирма великими буками.
Всі, крім Люсі, відразу ж поснули. Втомлена набагато менше за інших, Люсі ніяк не могла вмоститись. Крім того, вона забула, що всі гноми хропуть. Дівчинка знала, що найкращий спосіб заснути - припинити себе змушувати, тому розплющила очі.
Крізь галуззя проглядалися лише клапоть води в Затоці і небо. І тоді, аж затремтівши від радості, вона знову - після усіх цих років - побачила яскраві Нарнійські зорі. Колись вона знала їх краще, ніж зірки свого власного світу, адже, будучи королевою Нарнії, лягала спати набагато пізніше, ніж в Англії, де була дитиною. І ось - щонайменше, три літніх сузір’я, що їх можна було розгледіти з місця, де вона лежала: Корабель, Молот і Леопард.
- Любий старенький Леопард, - щасливо пробурмотіла Люсі сама до себе.
Замість того, щоб запасти в сонливість, дівчинка ще більше збадьорилася - дивною, нічною, напівсонною бадьорістю. Затока яснішала. Тепер Люсі знала, що це місяць, поки що схований, освітлює її. Раптом дівчинка відчула, як разом із нею прокидається весь ліс. Навіть не розуміючи, навіщо, вона швидко підвелася і трохи відійшла від їхнього осідка.
- Як чудово, - промовила Люсі.
Було прохолодно та свіжо, навколо струмували приємні аромати.
Десь зовсім близько почулося тьохкання солов’я, який лаштувався співати, то замовкаючи, то знову озиваючись. Попереду виднів просвіток. Дівчинка пішла у напрямку світла й вийшла на місцину, де росло набагато менше дерев, і все було поплямоване місячним світлом, його латочки змішувалися з тінями, і годі було щось розгледіти. Цієї миті соловейко,
