- Виходить, ви старий бруднуля.
- Заберіть руки, - сказав він зненацька й справді відштовхнув її. - Які жахливі у вас руки, - додав він, узявши й повернувши другим боком її долоню. - Зверху зовсім чорні, знизу білуваті, хоч і тут достатньо чорноти, а... - Він стромив свою руку в її широкий рукав. - А до лікня ще й трохи волохаті.
- Ви мене лоскочете, - промовила жінка.
- Тому що ви мені подобаєтесь. Не розумію, як^ожна казати, що ви потвора. А це таки кажуть. Але тепер я бачу, що це зовсім не правда.
Він підвівсь і пройшовся туди-сюди по кімнаті. Вона все ще стояла навколішки й розглядала свою руку.
Це чомусь збудило в ньому якесь дике почуття, він підскочив до неї і знов схопив її руку.
- От бабенція, - проказав він і ляснув по її видовженій худій щоці. - Саме це додавало б мені ще більшого задоволення жити тут. Тільки якщо це буде недорого. І щоб жодних інших пожильців. І ви повинні бути мені вірні. Я ж бо куди молодший від вас, тим-то й маю право вимагати вірності. І щоб смачно варили. Я звик смачненько поїсти й ніколи від цього не відвикну.
Танцюйте, свині, далі; яке мені до цього діло?
Але це - справдешніше, ніж усе, що я написав за останній рік. Може, вся річ у тому, щоб не напружувати руку? Я навчуся писати знов.
Ось уже цілий тиждень щовечора приходить сусіда з кімнати поруч, щоб поборотися зі мною. Досі я його не знав, навіть ніколи з ним не розмовляв. Ми разів кілька лише обмінялися вигуками, які «розмовою» й не назвеш. Боротися ми починаємо з «Отже»; «Негідник!» - стогне часом один із нас, опинившись у руках другого; «Н-на!» - лунає на додачу до несподіваного штурхана; «Годі!» - означає кінець, хоч ми ще трохи й боремося далі. Здебільшого він уже навіть від дверей знов заскакує до кімнати й відважує мені такого стусана, що я аж перекидаюсь. А потім гукає мені через стіну зі своєї кімнати: «Добраніч!» Щоб остаточно позбутися цього знайомства, мені довелося б виїхати звідси, бо двері замикай, не замикай - не помагає. Одного разу я замкнувся - хотів почитати, але сусіда виламав кайлом двері, й позаяк він, узявшись за щось, не міг спинитися на півдорозі, то від його кайла мало не постраждав і я.
Я вмію пристосовуватись. Приходить він щоразу в певний час, тож перед цим я беруся за легшу роботу, таку, яку, в разі потреби, одразу можу кинути. Наприклад, даю лад у скриньці, або щось пишу, або читаю нецікаву книжку. Я маю влаштувати все так, щоб, як тільки він з’явиться на порозі, все покинути, відразу закрити скриньку, відкласти ручку, відкинути книжку, бо йому б тільки боротися, більш нічого. Якщо я почуваюся на силі, то спершу трохи дражню його, намагаючись ухилитись від нього. Я пролізаю під столом, жбурляю йому під ноги стільці, здалеку підморгую, хоча вдаватися з чужою людиною до таких жартів, що залишаються без жодної відповіді, звичайно ж, непристойно. Та здебільшого ми одразу ж обхоплюємо один одного руками й починаємо боротись. Очевидячки, він студент^ цілий день сидить за книжками, а ввечері перед сном ще хоче хутенько, розім ’ятись. І я для нього - непоганий супротивник, а якщо не зважати’ на зрадливу фортуну, то міцніший і спритніший із нас двох, мабуть, таки я. Зате він витриваліший.
28 травня. Позавтра їду до Берліна. Незважаючи на безсоння, головні болі й турботи, стан у мене, мабуть, таки кращий, ніж будь-коли, і
А якось він привів із собою дівчину. Поки я вітаюся з нею й
