була щось^ відповісти, але чоловік кинув:      |

-Помовч!      ^

І вона промовчала.      ‘і

На цьому наша зустріч здалася мені остаточно завершеною, я від| вернувся Й ХОТІВ був ПІТИ СВОЄЮ дорогою, КОЛИ це ХТОСЬ гукнув:      І

-  Пане!      а

Це стосувалося, мабуть, мене. Першої хвилі я навіть не міг зба-^

гнути, звідки пролунав той голос, але потім угледів над собою моло^ дика - він сидів на мурованій огорожі, ляскаючи одне об одне колінамЦ й погойдуючи ногами.      *

-  Я щойно чув, - недбало промовив він до мене, - що ви хочете а| селі заночувати. Крім цього двору, ви тут пристойного житла не знай-« дете ніде.      ,

-  Двору? - перепитав я й мимохіть - потім я був лютий за це нф себе - запитливо глянув на чоловіка й жінку, які все ще стояли, при-| хилившись одне до одного й дивлячись на мене.      і

-  Атож, - кивнув головою молодик, і в його відповіді, як і в усііЙ поведінці, відчувалася пиха.      1

-  Тут здають ліжка? - запитав я ще раз, щоб упевнитись і щоа молодик знов відчув себе в ролі господаря.

-  Так, - сказав він і нарешті трохи відвів від мене погляд, - тут надають на ніч ліжка, не кожному, а тільки тому, кому запропонуютьі

-  Я пропозицію приймаю, - мовив я, - але за ліжко, певна річ] заплачу, як у заїзді.      ]

-  Прошу, - сказав молодик, уже давно дивлячись кудись поверх мене, - ми вас не обрахуємо.

Він сидів угорі, як господар, я стояв унизу, як дрібний слуга, і мені аж-аж-аж кортіло запустити в нього каменюкою й трохи його розворушити. Натомість я промовив:

-  То прошу відчинити мені двері.

-  А вони не замкнені, - відказав він.

-  Вони не замкнені, - пробурмотів я вслід за ним, майже цього не помічаючи, тоді відчинив двері й переступив поріг.

Відразу по тому я випадково звів погляд на мур, але молодика вгорі вже не було - очевидно він, хоч мур був і високий, уже сплигнув на землю й тепер змовлявся про щось із тим подружжям. Нехай змовляються, що може статися зі мною, молодим хлопцем, у гаманці в якого трохи більше трьох гульденів, а з іншого добра тільки й того, що чиста сорочка в ранці та револьвер у кишені штанів. А втім, ці люди зовсім не скидалися на таких, що збираються когось обібрати. Але чого вони можуть зажадати від мене ще?

Вы читаете Щоденники 1910-1923
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату