було зрозуміло? Чому вона надіслала мені телеграму: «Чекаю тебе, але у вівторок маю виїхати в справах»? Від мене чекають якихось кроків? Це було б цілком природно. Ніщо (мене перебив д-р Вайс, він саме підійшов до вікна)...
27 липня. Другого дня до батька й матері вже не пішов. Тільки передав через Радлера прощального листа. Лист нещирий і кокетливий. «Не згадуйте лихом». Промова на місці страти.
Двічі у школі плавання на набережній Штралау. Багато євреїв. Голубуваті обличчя, кремезні постаті, шалена біганина. Увечері в парку «Асканійський двір». їв рис а ля Траутмансдорф і персик. Якийсь чоловік попиває вино й спостерігає збоку, як я силкуюся розрізати ножем невеличкого зеленого персика. Це мені не вдається. Від сорому я на очах у того старого відкладаю персика й разів десять гортаю туди-сюди «Флігенде блеттер». І чекаю, коли ж старий усе-таки відвернеться. Нарешті набираюся духу й назло йому впинаюся зубами в геть сухий дорогий персик. В альтанці поруч високого пана не цікавить ніщо, крім печені, яку він уважно вибирає, та вина у відерці з льодом. Нарешті він припалює велику сигару, а я спостерігаю його поверх «Фліґенде блеттер».
Від’їзд із Лертерського вокзалу. Швед у самій сорочці. Дебела дівчина в численних срібних браслетах. Уночі пересадка в Бухені. Любек. Жахливий готель «Шютценгауз». Перевантажені стіни, брудна білизна під лляним покривалом, занедбана будівля, з обслуги - тільки молодший кельнер. Зі страху перед кімнатою я ще виходжу до парку й сиджу за пляшкою «Гарцер зауербрун». Напроти мене за пивом сидить горбань і худющий безкровний молодик, що курить. Все ж таки заснув, але невдовзі розбудило сонце, що світить крізь велике вікно просто в очі. Вікно виходить на залізничний насип, нескінченний гуркіт поїздів. Порятунок і щастя після переїзду до готелю «Кайзергоф на Траве».
Поїздка до Травемюнде. Курорт - сімейний. Вигляд пляжу. Пополудні на пляжі. Непристойно впадав у вічі своїми голими ногами. Поруч - нібито американець. Замість обідати обійшов усі пансіонати й ресторації. Посидів в алеї перед курзалом і послухав застільну музику.
У Любеку - прогулянка на валу. Самотній зажурений чоловік на лавці. Життя на спортивному майданчику. Тиха площа, перед усіма дверима, на сходах і камінцях - люди. Вранці - край вікна. З вітрильника вивантажували деревину. На вокзалі д-р В.84Схожіть із Льови вже не минає. Неспромога ухвалити рішення з приводу Ґле- шендорфа. Обід на ганзейській молочній фермі. «Зашаріла дівчина». Закупівля на вечерю. Телефонна розмова з Ґлешендорфом. Поїздка до Марієнлиста. Траект Таємниче зникнення молодика в плащі й капелюсі і його таємнича поява під час поїздки в кареті з Ваґґерльозе до Марієнлиста.
28 липня. Перше враження від глухомані, від убогого будинку, нікудишньої їжі без овочів і фруктів, пересварок між В. і Г. - враження, що вкидає у відчай. Рішення другого дня поїхати звідси. Заява про це. І все ж таки залишаюся. Читання вголос «Нападу», моя нездатність слухати, втішатися разом з усіма, давати оцінки. Імпровізовані промови В. Для мене це щось недосяжне. Чоловік, що пише посеред парку, повне обличчя, чорні очі, довгий, гладенько зачесаний назад напомаджений чуб. Застиглий погляд, підморгування на всі боки. Байдужі діти сидять, ніби мухи, довкола його столу. - Моя неспроможність думати, спостерігати, констатувати, пригадувати, говорити, співпереживати чимдалі зростає, я кам’янію й мушу все це визнати. Моя неспроможність зростає навіть у конторі. Якщо я не порятуюсь якою-небудь роботою, то пропаду. Чи усвідомлюю я це достатньо глибоко? Я ховаюся від людей не через те, що хочу спокійно жити, а через те, що хочу спокійно загинути. Я пригадую той відрізок шляху, який ми з В. пройшли пішки від трамвая до Лертерського вокзалу. Обоє мовчали, я думав тільки про те, що для мене кожен крок - виграш. Е. зі мною мила; навіть якимсь незбагненним чином вірить у мене, хоч і бачила мене перед тим судом; часом я навіть відчуваю вплив її віри на мене, хоч і не зовсім, щоправда, довіряю своєму відчуттю. Уперше за багато місяців я відчув, що живу серед людей, коли на зворотному шляху з Берліна сидів у купе напроти тієї швейцарки. Вона нагадувала мені Ґ. В. Якось вона навіть вигукнула була: «Діти!» - Її так мучила кров, що в неї аж боліла голова. Огидне, занедбане маленьке тіло, дешева поганенька суконька з паризького універмагу, ластовиння на обличчі. Але ніжки невеличкі, вона цілком владає своїм тілом попри незграбність, спричинену його невеликими розмірами; тугі округлі щоки, живий погляд, що ні на мить не згасає.
