Єврейське подружжя, що жило поруч зі мною. Молоді люди, обоє сором’язливі й скромні, в неї великий гачкуватий ніс і струнка постать, він ледь косоокий, блідий, приземкуватий і широкоплечий, уночі трохи покашлював. Часто ходили одне за одним. Вигляд неприбраної постелі в їхній кімнаті.
Подружжя з Данії. Він - здебільшого дуже коректний, у піджаку, вона - засмагла, обличчя мляве, проте грубо збите. Подовгу мовчать, іноді сидять поруч, схилившись обличчям одне до одного, як на гемах.
Зухвалий вродливий юнак. Весь час курить сигарети. На Г. позирає зухвало, задирливо, захоплено, глузливо й зневажливо - все в одному погляді. А інколи не звертає на неї уваги зовсім. Мовчки зажадав у неї сигарету. Іншим разом здалеку пропонує сигарету їй. Штани в йього розірвані. Якщо його треба налупцювати, то краще зробити це ще цього літа, наступного він лупцюватиме вже сам. Хапає і гладить руки мало не в усіх покоївок, але не сумирно, не ніяково, а мов якийсь лейтенант, що, поки не зовсім дорослий, де в чому може зважитись на більше, ніж згодом. А як він за обідом погрожує ляльці відтяти ножем голову.
Лансьє. Чотири пари. У великій залі при світлі від ламп і під грамофонну музику. Після кожної фігури один із танцівників поспішає до грамофона й ставить нову платівку. Особливо коректно, легко й поважно виконують танок чоловіки. Веселун, червонощокий, світський, здиблена накрохмалена сорочка робить його високі груди ще вищими; безтурботний, блідий, над усіма підноситься, з усіма жартує; починає рости черевце; обвисла світла сукня; багато мов; читав «Цукунфт» - здоровенний батько враженої базедовою хворобою за- дишкуватої сім’ї, яку впізнають по її важкому диханні й дитячих черевцях; він демонстративно сидів із дружиною (з якою вельми Галантно танцював) за дитячим столиком, де, щоправда, займав із сім’єю найбільше місця. Коректний, охайний, гідний довіри чоловік, обличчя якого через виняткову поважність, скромність і мужність має майже невдоволений вигляд. Грав на піаніно. Величезний німець із рубцями на чотирикутному обличчі, товсті губи якого, коли він розмовляє, так мирно лягають одна на одну. Його дружина з нордійським суворим і привітним обличчям, підкреслено гарно ходить, підкреслено вільно погойдує клубами. Жінка з Любека із блискучими очима. Троє дітей, один із них - Ґеорг, який бездумно, мов метелик, сідає біля зовсім чужих людей. Потім з дитячою балакучістю починає розпитувати про щось безглузде. Скажімо, сидимо ми й працюємо над коректурою «Боротьби»85. Раптом з’являється він і запитує, як щось само собою зрозуміле, довірливо й гучно, куди побігли решта дітей. - Манірний старий чоловік, що демонструє, який вигляд мають на старість шляхетні нордійські доліхоцефали. Розбещено й невпізнанно, якщо тут знов не забігають вродливі юні доліхоцефали.
29 липня. Двоє друзів, один білявий, схожий на Ріхарда Штрауса, усміхнений, стриманий, метикуватий, другий чорнявий, штивно вбраний, чемний і рішучий, надто гнучкий, любить посюсюкати, обидва втішаються життям, весь час п’ють вино, каву, пиво, горілку, без угаву курять, один доливає другому, їхній номер навпроти мого, в ньому повно французьких книжок, у гарну погоду в задушливому кабінеті багато пишуть.
Йозеф К., син багатого торговця, якось увечері, після гучної пересварки з батьком - той дорікав йому за розпусне життя й вимагав негайно його припинити, - не маючи особливого наміру, стомлений і сповнений цілковитої безнадії, вирушив до клубу торгового товариства, що стояв^на видному місці поблизу гавані. Швейцар зробив низький уклін. Йозеф, не привітавшись, мимохідь кинув на нього погляд. «Ці мовчазні лакизи роблять усе, чого від них ждуть, - подумав він. - Коли я думаю, що він непристойно за мною підглядає, то він і справді це робить». І Йозеф ще раз, знов не вітаючись, озирнувся на швейцара; той повернувся обличчям до вулиці й дивився на вкрите хмарами небо.
Я був геть безпорадний. Ще хвилинку тому я знав, що діяти. Шеф випростаною рукою відтрутив мене до дверей крамниці. За двома бюрками стояли мої колеги, нібито друзі, посхилявши в темряву сірі обличчя, щоб приховати їхні вирази.
- Геть! - кричав шеф. - Злодій! Геть! Геть, кажу!
