Щоденники 1910-1923

- Зріст у вас слава Богу, - сказав він, - це видно, але чого ви варті? У нас служники повинні вміти щось більше, ніж просто лизати марки, якраз цього вони в нас і не повинні вміти, бо це тут роблять автомати. У нас служники - напівслужбовці, вони мають виконувати відповідальну роботу. Ви відчуваєте себе до цього здатним? У вас своєрідна форма голови. Яке спадисте чоло. Дивно. Де ви працювали останнім часом? Що? Цілий рік не працювали? Чому? Через запалення легенів? Так? Це вам не великий плюс, чи не так? Нам потрібні лише здорові люди. Перше ніж у нас улаштуватися, ви повинні пройти обстеження в лікаря. Ви вже здорові? Невже? Це, звісно, можливо. Якби тільки ви гучніше розмовляли! Своїм шепотінням ви дратуєте мені нерви. Я тут бачу, що ви одружені й у вас четверо дітей. І вже цілий рік не працюєте! Ну, знаєте! Ваша дружина праля? Так. Ну звісно. Коли вже ви тут, пройдіть одразу обстеження в лікаря, служник вас проведе. Але це ще не означає, що вас узяли на роботу, навіть якщо лікар зробить позитивний висновок. Абсолютно ні. У кожному разі, ви одержите письмове повідомлення. Буду відвертий і скажу вам одразу: ви мені геть не подобаєтесь. Нам потрібні зовсім інші служники. Але на обстеження до лікаря про всяк випадок навідайтесь. Та йдіть уже, йдіть. Тут ніякі благання не помагають. Я не маю права бути благодійником. Ви згодні виконувати будь-яку роботу. Звичайно. Всі згодні. Це ніяка не особлива заслуга. Це тільки доводить, як низько ви себе ставите. А тепер кажу востаннє: йдіть і більш мене не затримуйте. Годі-бо, справді годі.

Бауц мусив грюкнути кулаком по столу, перше ніж чоловік дав служникові витягти себе з директорського кабінету.

31 липня. Я не маю часу⁸⁶. Оголошено загальну мобілізацію. К. і П. вже призвали. Тепер у нагороду я дістану самотність. Щоправда, навряд чи це нагорода, самотність - то покара. Принаймні мене мало зворушило загальне лихо, я сповнений рішучості, як ніколи. Пополудні доведеться бувати на заводі, житиму я не вдома, позаяк до нас перебирається Е. з двома дітьми. Але писатиму я, незважаючи ні на що, неодмінно, це - моя боротьба за самозбереження.

1  серпня. Провів на вокзал К. У конторі повсюди родичі. Бажання поїхати до Валлі.

2  серпня. Німеччина оголосила Росії війну. - Пополудні школа плавання.

3  серпня. Сам у сестриній квартирі. Вона розташована нижче, ніж моя кімната, до того ж вулиця бічна, тож унизу перед дверима - гучні балачки сусідів. І насвистування. А так-цілковита самотність. Двері не відчиняє бажана дружина. Через місяць я одружився б. Нестерпні слова: чого хотів, те й дістав. Стоїш, боляче притиснувшись до стіни, боязко опускаєш погляд, щоб побачити руку, яка тебе пригортає, і з новим болем, що примушує забути колишній, упізнаєш власну скарлючену руку - вона тримає тебе з силою, з якою ніколи не тяглася до справжньої роботи. Підводиш голову, знов відчуваєш колишній біль, знов опускаєш очі, і цьому погляданню вгору-вниз нема кінця-краю.

4  серпня. Винаймаючи квартиру, я, мабуть, підписав господареві якийсь папір, де зобов’язався орендувати житло два чи й усі шість років. Тепер господар висуває вимоги згідно з цим договором. Дурниці чи, краще сказати, цілковита й остаточна беззахисність - ось що характеризує мою поведінку. Ковзнути в потік. Це ковзання уявляється мені таким бажаним, мабуть, через те, що нагадує про «підштовхування».

6 серпня. Вздовж Ґрабена тяпіась артилерія. Квіти, вигуки «heil» і «nazdar»⁸⁷. Судомно застигле, вражене, насторожене, смагляве й чорнооке обличчя.

| Я не відпочив, а став іще розбитіший. Порожня посудина, ще ціла, іле вже присипана уламками, або вже уламок, але ще під гнітом цілого. Сповнений брехні, ненависті й заздрощів. Сповнений нездатності, »невігластва, тупості. Сповнений лінощів, слабості й безпорадності. /Тридцять один рік. На фотокартці в Отли я бачив двох управителів ^маєтку. Свіжі молодики, які щось уміють і досить міцні, щоб скористатися своїм умінням серед людей, що з необхідності чинять легкий опір.