те, що мені здалося, ніби вони зневажливо ставляться до моєї манери купляти. Крім того, харчі мені привозили й потягом, щоправда, вони були геть нікудишні, та ще й багато дорожчі, ніж ті, що їх приносили селяни.
Спочатку я мав намір завести невеликий город, купити корову й у такий спосіб стати від усіх по змозі незалежним. Привіз я з собою й городнє начиння та насіння, землі було скільки завгодно, вона простиралася навколо моєї хижі скільки сягало око, - необроблена рівнина, ніде жодного пагорба. Але я був надто кволий, щоб підкорити цю землю. Впертий ґрунт, що до самої весни лежав, скутий морозом, і не піддавався навіть моїй новій гострій сапі. Хоч би що я в той ґрунт сіяв, усе гинуло. Ця робота доводила мене до відчаю. Цілими днями я лежав на полу й не виходив навіть тоді, коли прибували потяги. Я лише вистромляв голову з віконця над самісіньким полом і казав, що занедужав. Тоді бригада потягу - вона складалася з трьох чоловік - заходила до мене погрітися, хоч тепла ті люди знаходили не багато, бо я як міг уникав топити стару залізну грубку, що легко могла вибухнути.
Один раз на місяць, але щоразу в різний час, приїздив інспектор, щоб перевірити книгу записів, забрати в мене виторг і - що траплялося не завжди - видати платню. Про його приїзд мені щоразу повідомляли за день люди, які висаджували інспектора иа попередній станції. Це повідомлення вони вважали найбільшою послугою, яку могли мені зробити, хоч у мене, звичайно, щодня в усьому був лад. Та це якихось особливих зусиль і не вимагало. Одначе й інспектор завжди вступав на станцію з таким виглядом, ніби цього разу неодмінно мав викрити моє недбальство. Двері хижі він щоразу відчиняв коліном і при цьому не зводив із мене погляду. Щойно розгорнувши книгу, він знаходив помилку. Минало багато часу, перше ніж я, ще раз обрахувавши все в нього на очах, доводив, що помилився не я, а він. Моїм виторгом він завжди залишався невдоволений, потім згортав книгу, ляскав по ній долонею й знову втуплював у мене пильний погляд. «Доведеться нам залізницю закрити», - щоразу казав він. «До цього воно таки дійде», - звичайно відповідав я.
Після того як ревізія завершувалася, взаємини наші ставали іншими. Я завжди мав напохваті горілку й по змозі який- небудь делікатес. Ми чаркувались, і він досить стерпним голосом заводив співати, але завжди тільки дві пісні, одна з них була сумна й починалася словами: «Куди ти йдеш, дитино, лісом?», друга була життєрадісна й починалася так: «Веселі парубки, я з вами - хоч куди». Залежно від настрою, який мені щастило для нього створити, я одержував частинами свою платню. Та тільки на початку наших розваг я поглядав на нього з певною осторогою, згодом ми доходили цілковитої одностайності, безсоромно лаяли адміністрацію, він по секрету, на вухо нашіптував мені, якої кар’єри хоче для мене добитись, і зрештою ми, обнявшись, падали на піл і валялися так нерідко по годин десять. Другого ранку він від’їздив знов уже як мій начальник. Я стояв біля потяга й віддавав честь, а він, перше ніж увійти до вагона, ще раз обертався й казав: «Отже, друзяко, через місяць побачимося знов. Ти
ІЙїаєш, що поставлено на карту задля тебе». У мене ще й досі стоїть Ьред очима його із зусиллям повернуте до мене запухле обличчя, й Ксе на тому обличчі виступає вперед - щоки, ніс, губи, р Це була єдина велика переміна, яку я дозволяв собі один раз на ііісяць; якщо випадково залишалося трохи горілки, я вицмулював її Ьідразу після того, як від’їздив інспектор, - здебільшого у вухах у щгене ще лунав свисток до відходу потяга, а в горлі вже булькала /горілка. Після такої ночі спрага мучила жахлива; здавалося, в мені Гидить іще хтось, вистромляє з мого рота голову й шию і вимагає нити. Інспектор був забезпечений, він завше возив із собою в потязі великі припаси спиртного, а мені діставалися самі недопитки.
Зате потім я цілий місяць нічого не пив, нічого й не курив, я виконував свою роботу й більш нічого не хотів. Тої роботи було, як я вже казав, не багато, але виконував я її сумлінно. Наприклад, до моїх обов’язків входило щодня чистити й оглядати колію - кілометр в один бік від станції, кілометр у другий. Та я не дотримувався інструкції й нерідко заходив багато далі - так далеко, щоб тільки бачити станцію. В ясну погоду її було ще видно на відстані кілометрів п’ять, адже місцевість там
