15 жовтня. Два тижні працювалося добре; до певної міри цілком усвідомив своє становище. - Сьогодні четвер (у понеділок завершується моя відпустка, я взяв ще один тиждень додатково), лист від фройляйн Бл. Не знаю, що з цим діяти, знаю, що мені судилося залишитися самотнім (якщо взагалі залишуся, що мені зовсім не судилось), не знаю також, чи кохаю Ф. (пригадую своє невдоволення, коли побачив, як вона танцювала, суворо опустивши погляд, або коли вона, незадовго до того, як піти з «Асканійського двору», провела рукою по носі й косам, і оті незліченні хвилини якоїсь дивної, цілковитої замкнутості), та, попри все, знову зринає оця непроминуща спокуса; весь вечір я грав із листом, робота стала, хоч я й відчуваю себе здатним працювати (щоправда, в мене вже цілий тиждень нестерпно болить голова). Занотую ще з пам’яті листа, якого відіслав фройляйн Бл.:
«Це дивний збіг, фройляйн Ґрето, що Вашого листа я одержав саме сьогодні. Не хочу писати про те, з чим він збігся, це стосується тільки мене й моїх думок, що наринули сьогодні вночі, годині о третій, коли я ліг спати. (Самогубство, лист до Макса з численними дорученнями.)
Ваш лист мене дуже здивував. Мене не дивує, що ви мені пишете. Чом би вам не писати мені? Але ви пишете, що я вас ненавиджу, а це неправда. Навіть якби вас ненавиділи всі, я б вас не ненавидів, і не тільки через те, що не маю на це права. В «Асканійському дворі» Ви, щоправда, сиділи, як мій суддя, це було жахливо для Вас, для мене, для всіх, - але то все тільки мало такий вигляд, насправді на Вашому місці сидів я і сиджу там ще й сьогодні.
Щодо Ф. Ви цілком помиляєтесь. Я пишу про це не для того, щоб вивудити подробиці. Я не можу уявити собі жодної такої подробиці, - а моя уява вже чималенько попрацювала в цій сфері, тож я їй довіряю, - кажу, не можу уявити собі жодної такої подробиці, яка переконала б мене, що Ви не помиляєтесь. Те, на що Ви натякаєте, абсолютно неможливо, думка про те, що Ф. з якоїсь незбагненної причини нібито сама себе ошукує, робить мене нещасним. Але й це неможливо.
Вашу зацікавленість я завжди вважав щирою й вимогливою щодо самої себе. Навіть написати останнього листа Вам також було нелегко. Щиро Вам за нього дякую». І що це дало? Лист вийшов якимсь непоступливим, але тільки через те, що мені було соромно - адже я вважав це безвідповідальним, боявся бути поступливим, і не тому, що цього не хотів. Я навіть не хотів нічого іншого. Для всіх нас було б найкраще, якби вона не відповіла, але вона відповість, і я чекатиму її відповіді.
^тий день відпустки. Пів на третю ночі, майже нічого
ну прочитав, і не сподобалося. Двічі
не вдалося. Бачу перед собою контору й
завод, що доживає останні дні. Але я
без самовладання. І моя найнадійніша опора
ий спосіб думати про Ф., хоч у вчорашньому листі я відкинув
будь-яку спробу зблизитись. Ось уже два місяці я спокійно живу собі, не маючи жодних зв’язків із Ф. (якщо не рахувати листування з Е.), згадую про Ф. як про небіжчицю, що вже ніколи не житиме, а тепер, коли мені трапилася нагода ступити до неї ближче, вона знову стала центром усього. Вона, певно, не дає мені й працювати. Коли я останнім часом іноді згадував про неї, вона здавалася мені найчужішою з усіх людей, яких я тільки знав, щоправда, я тоді казав собі, що коріння цієї геть особливої чужості в тому, що Ф. підступила до мене ближче, ніж будь-хто інший, чи принаймні її до мене так близько підвели.
Трохи погортав щоденника. Дістав своєрідне уявлення про те, як влаштоване таке життя.
