вечерю - почасти зі страху перед батьком, почасти задля того, щоб використати для роботи цілу ніч, але написав тільки одну, та й то не дуже вдалу сторінку.
Початок кожної новели спочатку здається кумедним. Навіть не віриться, що цей новий, ще не завершений, зусібіч вразливий організм зможе вистояти в завершеній організації світу, що, як і кожна завершена організація, прагне до замкнутості. Щоправда, при цьому забуваєш, що новела, якщо вона має право на існування, уже містить у собі завершену організацію, хай і не зовсім розвинену; тому впадати у відчай, коли берешся за новелу, в цьому розумінні немає підстав; тоді батько-мати з такою самою підставою мали б упадати у відчай, дивлячись на своє немовля, адже вони мріяли привести на світ не таку жалюгідну і вкрай кумедну істоту. Щоправда, ніколи не знаєш, який відчай тебе охоплює - обґрунтований чи необгрунтований. Але завдяки цьому розмірковуванню певну опору можна знайти, брак такого досвіду вже завдав мені шкоди.
20 грудня. Макс закидає Достоєвському з приводу того, що в його творах надто багато душевнохворих. Геть несправедливо. То - не душевнохворі. Означення хвороби - це не що інше, як засіб характеристики, до того ж засіб дуже м’який і дуже ефективний. Наприклад, якщо людину постійно й дуже наполегливо запевняти, що вона обмежена й тупа, то це, якщо тільки в ній є зерно достоєвщини, підштовхне її виявити всі свої можливості. З цього погляду її характеристики мають приблизно те саме значення, що й лайливі слова в колі друзів. Коли вони комусь кажуть: «Ти дурень», то не мають на увазі, що той чоловік справді дурень і вони принизили свою гідність дружбою з ним; найчастіше - коли це не просто жарт, але навіть і в такому разі - це містить у собі безмірну мішанину смислів. Так, скажімо, батько братів Карамазових зовсім не дурень, а дуже розумний чоловік, майже рівня Іванові, хоч і злий, та принаймні багато розумніший, приміром, від свого двоюрідного брата, якого оповідач не розвінчує, чи небожа, поміщика, котрий вважає себе куди благороднішим від нього.
23 грудня. Прочитав кілька сторінок із [книжки] Герцена «Лондонські тумани». Не розумів навіть, про що йдеться, і все ж переді мною мимоволі постав образ - рішуча людина, що завдає собі мук, опановує себе й знов занепадає духом.
26 грудня. В Куттенберзі з Максом і його дружиною. Як я сподівався на ці чотири вільні дні, скільки годин обміркував, як краще їх використати, й усе ж таки, здається, прорахувався. Сьогодні ввечері майже нічого не написав і, мабуть, уже не в змозі працювати далі над «Сільським учителем», над яким сиджу вже цілий тиждень і якого за три вільні ночі запевне дописав би начисто й без видимих огріхів; а тепер, хоч він лише на самому початку, в ньому вже два непоправні огріхи, та й узагалі він якийсь нежиттєздатний. - Відтепер - новий розклад дня! Використовувати час іще краще! Я скаржуся тут, щоб знайти розраду? Цей зошит її не «дасть, вона прийде, коли я лежатиму в ліжку, покладе мене горілиць, і я лежатиму гарний, легкий і голубувато-білий, іншої розради не буде.
Готель у Куттенберзі. Моравець, п’яний наймит, невеликий критий двір із горішнім освітленням. Солдат, що прихилився темним обрисом до поруччя на другому поверсі будівлі в дворі. Кімната, яку мені пропонують; вікно виходить у темний хідник без вікон. Червона канапа, запалені свічки. Церква святого Якова, набожні солдати, дівочий голос у хорі.
27 грудня. Одного торговця весь час переслідували біди. Він терпів довго, та кінець кінцем вирішив, що далі терпіти несила, й пішов до законознавця. Він хотів попросити в того поради й довідатися, що йому робити, щоб відвести біди чи бути в змозі їх терпіти. Перед законознавцем завжди лежав розгорнений трактат, якого він вивчав. Кожного, хто приходив до нього просити пораду, він мав звичку зустрічати словами: «Я саме читаю про твій випадок», - і показував пальцем на сторінку перед собою. Торговцеві ця звичка, про яку він чув також, не подобалась, хоча законознавець одразу обіцяв прохачеві допомогти й звільняв його від страху перед стражданнями, які чигають у темряві, про які нікому не розповіси і якими ніхто не перейметься; це твердження, однак, було все ж таки надто сумнівне й досі навіть стримувало торговця од візиту до цього законодавця. Він і тепер прийшов до нього, вагаючись, і спинився у відчинених дверях.
31 грудня. Від серпня працював, загалом немало й непогано, але й з одного, і з другого погляду не використовував
