повною мірою свої здібності, як потрібно було б, надто коли взяти до уваги, що за всіма ознаками (безсоння, головний біль, серцева слабість) моїм здібностям невдовзі настане край. Працював над недописаним: «Процес», «Спогади про залізницю на Кальду», «Сільський учитель», «Молодший прокурор», а також над розпочатими меншими оповіданнями. Завершив тільки «У виправній колонії» та один розділ із роману «Пропалий безвісти», те й те - під час двотижневої відпустки. Не знаю, навіщо я роблю цей огляд, адже це зовсім не відповідає моїй вдачі!
4 січня. Не спокусився великим бажанням почати нове оповідання. Все марно. Якщо я не в змозі гнати свої оповідання крізь ночі, вони втікають і десь губляться, як оце тепер діється з «Молодшим прокурором». А завтра йду на завод; після того, як призвали П., мені, очевидно, доведеться ходити туди пополудні щодня. Це покладе край усьому. Думки про завод - це мій вічний День примирення96.
6 січня. «Сільського вчителя» й «Молодшого прокурора» поки що відклав. Але майже не в змозі працювати далі над «Процесом». Думки про дівчину з Лемберґа97. Надія на якесь щастя, що нагадує надію на вічне життя. З певної відстані вони видаються обгрунтованими, а підступитись не важишся.
17 січня. Учора вперше диктував на заводі листи. Нічого не варта робота (одна година), але не без задоволення. А напередодні жахлива друга половина дня. Без угаву боліла голова, тож довелося, щоб заспокоїтись, весь час триматися рукою за чоло (стан у кав'ярні «Акро»), а вдома, на канапі, боліло серце.
Читав Отлиного листа до Е. Я справді її пригнічував, і то грубо, виявляючи неуважність і нездалість. У цьому Ф. має рацію. На щастя, Отла досить сильна натура й навіть у чужому місті одразу оговтається від мене. Скільки хисту до спілкування з людьми вона не використала з моєї вини. Пише, що в Берліні почувалася нещасливою. Неправда!
Зрозумів, що від серпня використовував час зовсім недостатньо. Постійні спроби за допомогою тривалого післяобіднього сну уможливити роботу до пізньої ночі були безглузді, адже вже через перші два тижні я переконався, що нерви не дають мені лягати спати після першої години, бо тоді я взагалі вже не можу заснути, наступний день нестерпний, я себе руйную. Отож пополудні я дуже довго лежав, зате вночі рідко працював після першої, а починав не раніше одинадцятої. Це була помилка. Я маю починати о восьмій або о дев’ятій, ніч, нема сумніву, - найкращий час (відпустка!), але вона не для мене.
У суботу побачу Ф. Якщо вона мене кохає, то я цього не заслуговую. Мені здається, тепер я розумію, які вузькі мої межі в усьому, а отже, і в творчості. Якщо надто інтенсивно пізнавати свої межі, можна луснути. Я усвідомив це, мабуть, завдяки листу від Отли. Останнім часом я був дуже задоволений собою, мав багато аргументів на свій захист і для самоствердження перед Ф. Шкода, що не мав часу їх записати, сьогодні я цього вже не зробив би.
Ь'-. «Чорні знамена» Стріндберґа. Про вплив здалеку: «Ти, звичайно, рідчував, що люди не схвалювали твоєї поведінки, хоч відверто своєї думки й не висловлювали. Ти нишком тішився самотністю, хоч і не усвідомлював, чому; хтось удалині добре про тебе думав, добре про Агебе відгукувався».
18 січня. До пів на сьому так само марно працював на заводі, читав, диктував, вислуховував, писав. Після всього - те саме безглузде Почуття задоволення. Голова боліла, спав погано. До більш-менш тривалої зосередженої роботи не здатний. До того ж
