Щоденники 1910-1923

говорить про «характерну рису» (вимовити ці слова можна не інакше, як рипучим голосом) омріяної обстановки в квартирі. Двох старших

Іюїх сестер вона вважає «пласкими», про наймолодшу взагалі не питає, ро моєї роботи, по суті, не виявляє ніякого зацікавлення й вочевидь у Бій не розуміється. Це - один бік.

|Г Я неспроможний і нудний, як завжди, і, власне, мав би замислювалися лише про те, чому це в когось усе ж таки виникає бажання доторкнутися до мене бодай мізицем. Одного по одному, поспіль, я Ьбдав холодом одразу трьох людей. Знайомих із Геллєрау, сім’ю Р. із Боденбаха й Ф.

Ф. сказала: «Як порядно ми тут поводимось». Я помовчав, так наче Ної вуха цього вигуку не почули. Дві години ми пробули в кімнаті самі. Довкола мене - лише нудьга й безнадія. Жодної хвилини удвох нам не було добре, коли б я вільно дихав. З Ф. я, крім як у листах, ніколи не відчував насолоди взаємин із коханою жінкою, як це було в Цукмантелі й Ріві, - тільки безмежне захоплення, покора, співчуття, відчай і зневага до самого себе. Я навіть пробував читати їй уголос, фрази огидно спотикались одна об одну, жодного контакту із слухачкою, яка з заплющеними очима лежала на канапі й мовчки слухала. Байдуже попрохала дати з собою рукопис і дозволити його переписати. Оповідання про сторожа викликало трохи більшу увагу й цікаві зауваження. Мені аж тоді розкрився справжній сенс оповідання, вона також зрозуміла його правильно, щоправда, потім ми вдерлися в нього з грубими зауваженнями, і перший зробив це я.

Причина незбагненних, безперечно, для решти людей труднощів, які я відчуваю, розмовляючи з людьми, полягає в тому, що моє мислення чи, краще сказати, зміст моєї свідомості вельми туманний, сам я, поки справа стосується лише мене, безтурботно, а часом і само- вдоволено на цьому заспокоююсь, тоді як розмова вимагає гостроти, підтримки й тривалого взаємозв’язку, тобто того, чого в мені нема. Витати зі мною в туманному хмаровинні ніхто не схоче, а якщо хтось і схоче, то я не зможу прогнати з голови туман, між двома людьми він розвіється й перетвориться в ніщо. Ф. робить великий гак, щоб потрапити до Боденбаха, паспорт вона одержує, докладаючи зусиль, після безсонної ночі мусить терпіти мене, та ще й слухати, як я читаю вголос, і в усьому цьому - жодного глузду. Чи страждає вона через це так само, як я? Певна річ, ні, навіть якщо й припустити, що ми однаково чутливі. Адже почуття провини їй чуже.

Мій висновок був слушний і його визнано слушним: кожне кохає другого таким, яким те друге є. Але з таким, яким те є, думає воно, жити воно не зможе.

Це коло: д-р В. намагається переконати мене, що Ф. заслуговує зненавиди; Ф. намагається переконати мене, що В. заслуговує зне- навиди. Я обом вірю і обох люблю чи намагаюся їх любити.

29 січня. Знов намагався писати, по суті, марно. Останні два дні рано лягав спати - о десятій, чого вже давно не робив. Удень відчуття свободи, до певної міри задоволення, дуже потрібен усім у конторі, можливість розмовляти з людьми. - Тепер дуже болять коліна.

ЗО січня. Та сама нездатність. Щойно кинув на десять днів писати, як уже вибився з колії. Знов чекають великі зусилля. Треба просто- таки пірнути під воду й занурюватися швидше, ніж те, що занурюється перед тобою.

7 лютого. Цілковитий застій. Безкінечні муки.

Досягнувши певного рівня самопізнання, а також за інших умов, сприятливих для самоспоглядання, час від часу неминуче відчуватимеш до себе відразу. Будь-який критерій доброго - хоч би які різні були щодо цього думки - здаватиметься надто високим. Доведеться усвідомити, що ти - не що інше, як лазівка для жалюгідних задніх думок. Будь-який вчинок, навіть найменший, залежатиме від цих задніх думок. Ці думки будуть такі брудні, що, коли аналізуватимеш свою поведінку, навіть не захочеться додумати їх до кінця, досить буде лишень поглянути на них здалеку. Ці задні думки диктуватиме не