єврей, що асимілювався з хасидизмом; ватна затичка у вусі. Штайдлер, соціаліст, довгий, лиснючий, рівно підстрижений чуб. Манера, з якою східні єврейки захоплюються партійними справами. Гурт східних євреїв біля груби. Г. у каптані, буденне єврейське життя. Моє збентеження.
9 квітня. Квартирні муки. Безмежні. Кілька вечорів працював добре. Якби я міг працювати вночі! Сьогодні шум заважав спати, працювати, всьому.
14 квітня. Урок про Гомера в галицьких дівчат. Одна з них у зеленій блузці, суворе гостре обличчя; коли хоче відповідати, підносить руку, зігнуту під прямим кутом; коли вдягається, рухи поквапні; коли підносить руку, а її не викликають, соромиться й відводить погляд убік. Одягнена в зелене дебела молода дівчина за швацькою машинкою.
27 квітня. Із сестрою100 в Надь-Михалі. Нездатний жити з людьми, розмовляти з ними. Цілковите заглиблення в себе, в розмірковування про себе, отупіння, жодних думок, страх. Я не маю чого розповісти, ніколи, нікому. - Поїздка до Відня. Високий віденець з білявою борідкою, який усе знає, про все має власну думку, багато подорожував, читає «Аз ест», закинувши ногу на ногу; запобігливий і, як ми з Еллі завважили (щодо цього ми з нею однаково насторожі), водночас стриманий. Я кажу: «Скільки ж ви в житті попоїздили!» (Він знає, де можна пересісти на будь-який потяг, котрий мені потрібен, - щоправда, згодом з’ясовується, що його відомості не зовсім правильні; знає всі трамвайні лінії у Відні, радить мені, як у Будапешті краще телефонувати, знає, звідки можна відіслати пакунок, знає, що коли взяти багаж усередину таксі, то платити доведеться менше.) На мої слова він нічого не відповідає, тільки сидить нерухомо, похиливши голову. Дівчина з Жижкова. Слабо- вольна, балакуча, з тих, що рідко коли пробивають собі дорогу, недокрівна, жалюгідне, нерозвинене й уже нездатне розвиватися тіло. Стара жінка із Дрездена з обличчям, як у Бісмарка, згодом виявляється, що вона з Відня. Тлуста віденка, дружина одного з редакторів газети «Цайт», багато знає про газетні справи, зрозуміла мова, на превелике моє невдоволення висловлює переважно мої власні думки. Я здебільшого мовчу, не знаю, що казати, в цьому товаристві висловлюватися про війну в мене не виникає ні найменшого бажання. Відень - Будапешт. Двоє поляків, лейтенант і жінка, скоро сходять, перешіптуються біля вікна, вона бліда, не зовсім молода, щоки майже позападали, часто впирається рукою в обтягнене спідницею стегно, багато курить. Двоє угорських євреїв, той, що біля вікна, схожий на Берґмана, підтримує плечем голову другого, який спить. Цілий ранок, десь від години п’ятої, ділові розмови, з рук до рук переходять рахунки й листи, з сумки дістають зразки найрізноманітніших товарів. Напроти мене - угорський лейтенант, уві сні в нього безвиразне, огидне обличчя, роззявлений рот, кумедний ніс, інколи відповідає на запитання про Будапешт і відразу збуджується, очі блищать, голос жвавішає, і сам він увесь напружується. У купе поруч - євреї з Бистріца, що повертаються додому. Один чоловік везе кількох жінок. Вони довідуються, що Кьорьос Мезьо для цивільного транспорту закрито. їм доведеться годин двадцять чи й більше трястися в машині. Розповідають про чоловіка, який залишався в Радауці доти, доки росіяни підступили зовсім близько, і в нього вже не було іншої можливості втекти, як сісти на останню австрійську гармату, що проходила мимо. Будапешт. Найрізноманітніші відомості про зв’язок із Надь-Михалі - дуже несприятливі, я їм не вірю, але потім вони виявляються достовірними. На вокзалі танцює гусар у зашнурованому хутряному жупані, переставляючи ноги так, наче виставлений напоказ кінь. Прощається з жінкою, що від’їздить. Розважає її легко й без упину - якщо не словами, то пританцьовуючи або граючись руків’ям шаблі. Побоюється, що потяг може відійти, й раз чи двічі завбачливо підіймається з жінкою східцями до вагона, підтримуючи її рукою майже під пахвою. Він середній на зріст, зуби міцні, великі й здорові, крій жупана, надто підкреслена талія, надає його вигляду чогось жіночого. Раз у раз усміхається на всі боки сливе безтямною, безглуздою усмішкою - просто на доказ само собою зрозумілої, мало не прописаної офіцерською честю цілковитої й непроминущої гармонії його істоти.
Літня подружня пара, що прощається зі сльозами на очах. Безглузді, незліченні поцілунки - як ото у відчаї, не тямлячи себе, раз у раз хапаються за сигарету. Поводяться по-сімейному, не звертаючи уваги на людей довкола. Так буває в усіх спальнях. Рис їхніх облич розгледіти взагалі не можна, стара непоказна жінка, а якщо придивитися до її обличчя уважніше, якщо спробувати придивитись уважніше, то воно просто-таки розпливається, і залишається тільки невиразний спогад про щось невеличке, таке саме непоказне й огидне, як, скажімо, червоний ніс чи кілька віспинок. У нього густі сивуваті вуса, великий ніс і справжні віспини. Накидка й тростина. Добре тримає себе в руках, хоч і дуже схвильований. Із щемливим болем бере стару жінку за підборіддя. Які ж то чари, коли стару жінку беруть за підборіддя! Нарешті вони, плачучи, втуплюються
