У тьмавій свідомості б’є годинник.
Прислухайсь до нього, як входиш у дім113.
15 липня. Він шукав допомоги в лісах, він мало не перескакував через
19 липня.
Мрій і ридай, бідолашне створіння,
ти збився з дороги й не знаходиш її.
О горе! - вітаєшся ввечері. О горе! - вітаєшся вранці.
Я нічого не хочу, та мене виривають
руки глибин, що простяглися до мене,
щоб мене, непритомного, вниз стягти.
Важко падаю я у підставлені руки.
Гучно лунає в гірській далині
Мова повільна. Ми наслухаємо.
Ох, які ошуканці, пекла примари,
потаємні гримаси, щільно до себе притиснене тіло.
Довга процесія, довга процесія несе іще неготового.
Дивний звичай у суді. Засудженого на смерть кат заколює в його камері без свідків. Той сидить за столом і завершує листа, в якому написано: «Кохані мої, янголи мої, де ви літаєте, нічого не відаючи, недосяжні для моєї земної руки...»
20 липня. З сусідського каміна вилітає невеличка пташка, сідає на край каміна, роззирається довкола, спурхує і летить геть. Це незвичайна пташка, яка злітає з каміна. З вікна на другому поверсі дівчина позирає на небо, бачить, як угору здіймається пташка, й гукає: «Он вона летить, швидше, он вона летить!» І ось двоє дітей уже протискаються обабіч неї, щоб також подивитись на пташку.
Зглянься наді мною, я грішний до глибини свого єства. Та мав я нахили не зовсім нікчемні, невеликі добрі здібності, але нерозумна істота, якою я був, змарнувала їх, і тепер, саме тоді, коли, здавалося б, усе могло б обернутися мені на добро, я близький до загибелі. Не відмітай мене до пропащих. Я знаю, це промовляє смішне себелюбство - смішне і здалеку, й навіть зблизька, та коли вже я живу, то маю й себелюбство живого, а коли живе не смішне, то не смішні і його неминучі вияви. - Нещасна діалектика!
