Щоденники 1910-1923

^

могу спокійно це обміркувати й дати відповідь. Для відповіді [остатньо - так безмежно я тобі довіряю - одного- однісінького слова.

1;

І

! ЗО жовтня. У стайні двоє чоловіків розмовляли про коня, якому &онюх розминав круп. «Атро, - промовив старший, сивоголовий, трохи Цримруживши одне око й покусуючи спідню губу, - Атро я не бачив уже з тиждень. Навіть якщо коней добре тренувати, пам’ять у них ненадійна. Я в Атро не помічаю тепер багато чого такого, що 'він неодмінно мав у моєму уявленні про нього. Я кажу про загальне враження, деталі можуть залишатися без змін, хоч тепер мені то тут, ,ТО там навіть упадають в око в’ялі м’язи. Ось погляньте сюди або сюди». Він запитливо повертає схилену набік голову й мацає руками в повітрі.

6 квітня¹¹⁵. У невеликій гавані, де, крім рибальських човнів, звичайно причалювали тільки два пасажирські пароплави, що виходили на морські лінії, сьогодні стояла чужа барка. Важка стара посудина, досить низька й дуже пузата, занечищена, немовби зусібіч облита брудною водою, що наче й досі стікала ще жовтуватою зовнішньою поверхнею бортів, щогли навіщось високі, горішня третина Грот- щогли надломлена, збрижені грубі жовто-бурі вітрила між дерев’яччям натягнені косо-криво, поштопані, такі не витримають жодного пориву вітру. Я довго дивувався цим видовищем, чекав, може, хтось з’явиться на палубі, але ніхто не вийшов. Поруч зі мною на мур набережної сів робітник. «Чиє це судно? - запитав я. - Вперше його сьогодні бачу». - «Воно приходить сюди щодва-три роки, - промовив чоловік, - і належить мисливцеві Ґракху».

29  липня. Придворний блазень. Студії про придворних блазнів.

Великі часи придворних блазнів, мабуть, минули й уже не повернуться. Все кудись дівається, цього не заперечиш. І все ж таки я ще натішився придворним блазнюванням, хоч тепер воно й зникло з ужитку людства.

Я завжди сидів у глибині майстерні, в цілковитій темряві, іноді там доводилося здогадуватись, що саме тримаєш у руках, а проте за кожну похибку майстер відважував запотиличника.

Наш король грошей не тринькав; хто не знав його з картин, повік не сказав би, що це - король. Костюм у нього був пошитий сяк-так - до речі, не в нашій майстерні, матерія тоненька, піджак завжди розхристаний і пом’ятий, поли метляються, капелюх пожмаканий, чоботи важкі й грубі, недбалі широкі рухи, масивне обличчя з великим, рівним показним носом, куценькі вусики, досить гострий погляд темних очей, міцна симетрична шия. Одного разу, проходячи повз нашу майстерню, він зупинився в дверях, уперся правицею в горішній одвірок і запитав: «Франц тут?» Він знав усіх на ім’я. Я пропхався поміж учнів зі свого темного кутка наперед. «Ходімо! - сказав він, кинувши на мене короткий погляд. - Він перебирається до замку», - пояснив він майстрові.

30  липня. Фройляйн К. Зваби, що не відповідають усій істоті. Як вона розтуляє й стуляє рота, розтягує, загострює, випинає вуста, так наче ними маніпулюють невидимі пальці. Оті різкі, очевидно, нервові, але дисципліновано виконані, завжди несподівані рухи, скажімо, коли вона розгладжує спідницю на колінах, зручніше вмощуючись у кріслі. В розмові не багато слів, не багато думок, не чекає підтримки з боку інших, обмежується переважно поворотами голови, грою рук, різно-