Подорожанин мусив зусиллям волі притлумити в собі глибоке враження, нібито довкола запанував цілковитий лад. Він стомивсь і відмовився від наміру закопати трупа зараз. Спека, що й далі посилювалася (щоб не запаморочилась голова, подорожанин намагав- ря не повертати її до сонця), офіцер, що змовк раптово й назавжди, вигляд отих двох по той бік, які вороже втупилися поглядами в нього і з якими він через смерть офіцера втратив будь-який зв’язок, нарешті оце суто механічне заперечення думки офіцера - все це... Подорожанин не міг уже стояти на ногах і сів на трубчасте крісло. Якби його судно пробилося сюди непрохідними пісками, щоб забрати його, це було б найкраще. Він зійшов би на борт і ще з трапа дорікнув би офіцерові за жорстоку страту засудженого. «Вдома я розповім про це», - сказав би він підвищеним голосом, щоб почув і капітан та матроси, які зацікавлено поперехилялися згори через борт. «Стратили?
- з повним правом перепитав би у відповідь офіцер. - Та ось же він»,
- додав би він, показуючи на чоловіка з валізами подорожанина. І, як переконався подорожанин, придивившись пильніше й вивчивши риси чоловікового обличчя, то справді був засуджений. «Моє шанування,
- змушений був сказати подорожанин, і він сказав це охоче. - Викрут фокусника?» - запитав він. «Ні, - промовив офіцер, - помилка з вашого боку, мене стратили, як ви й наказали». Капітан і матроси почали прислухатися тепер іще уважніше. І всі побачили, як офіцер провів рукою по чолу й відкрив шпичака, що криво стримів із набряклого чола.
Це був час уже останніх великих боїв, які американський уряд провадив з індіанцями. Фортом, що просунувся в глиб індіанської території найдалі - це був і найміцніший форт, - командував генерал Самсон, який відзначився тут уже багато разів і в якого непохитно вірили народ і солдати. Вигук «Генерал Самсон!» для кожного індіанця означав майже те саме, що й рушниця.
Якось уранці патруль схопив у лісі молодика, й відповідно до загального наказу генерала, який особисто дбав про все, навіть про найменші дрібниці, його доставили до штаб-квартири. Генерал саме провадив нараду з кількома фермерами прикордонного району, і чужака відвели спочатку до ад’ютанта, підполковника Отвея.
«Генерал Самсон!» - вигукнув я й, похитуючись, ступив крок назад. Чоловік, що саме вийшов з високих кущів, і був генерал. «Тсс!» - цикнув він, показуючи на щось позад себе. За ним плентав гурт чоловіків, їх було душ десять.
«Ні, відпусти мене, відпусти!» - без угаву кричав я вздовж вулиць, а сирена раз у раз хапала мене, раз у раз збоку або з-за плеча била мені в груди своїми пазуристими руками.
15 вересня П7.Ти маєш можливість - якщо така можливість є взагалі
- почати спочатку. Не проґав її. Якщо хочеш узятися серйозно, доведеться вихлюпнути з себе весь бруд, цього не уникнути. Тільки не викачайся в ньому. Якщо рана в легенях, як ти стверджуєш, - це тільки символ, символ рани, запалення якої має ім’я Ф., а глибина - виправдання, якщо це так, то й лікарські поради (світло, повітря, сонце, спокій) - символ. Ухопися ж за цей символ.
Яка прекрасна мить, майстерне облямування, здичавілий сад. Ти виходиш з будинку, огинаєш його, і садовою алеєю назустріч тобі лине богиня щастя.
Величне видіння, володар імперії.
Сільський майдан під владою ночі. Мудрість маленьких. Засилля тварин. Жінки. - Корови, що вкрай природно перетинають майдан. Моя канапа над землею.
