18 вересня. Все пошматувати.
19 вересня. Замість телеграми: «Ласкаво прошу Станція Міхелоб Почуваюся прекрасно Франц Отла»; Маренка двічі носила її до Фльогау, але не відіслала, позаяк пошта незадовго до того, як вона приходила, нібито зачинялася; я написав прощального листа й одним махом поклав край нестерпним мукам, які починалися знов. Щоправда, прощальний лист вийшов багатозначний, як і моя думка.
Рана болить не стільки через те, що глибока й велика, скільки через те, що вона задавнена. Коли таку рану відкривають знов і знов, уже вкотре ріжуть місце, яке оперували вже хтозна й скільки разів, - оце жахливо.
Тендітна, примхлива, нікчемна істота - телеграма звалює її з ніг, лист підводить, вдихає в неї життя, тиша після листа отуплює.
Гра кішки з козами. Кози схожі: на польських євреїв, дядька 3., Е.
В., І.
Різна, але однаково сувора неприступність управителя Г. (сьогодні він пішов, не повечерявши й не попрощавшись, і хтозна, чи прийде завтра), фройляйн і Маренки. Коли їх про щось просиш і вони, на твій подив, дають згоду, відразу перед ними ніяковієш, як ото перед худобою в хліву. Але тут становище ускладнюється лише тим, що нерідко вони на якийсь час видадуться приступними й цілком тямущими.
Ніколи не міг збагнути того, що майже кожен, хто вміє писати, може матеріалізувати в болю біль, як ото я, наприклад, можу в нещасті, навіть з іще гарячою від нещастя головою, сісти й кому-небудь написати*. я нещасливий. Атож, я можу зробити навіть більше й, удаючись до різноманітних викрутасів, - залежно від хисту, якому мовби нема ніякого діла до нещастя, - фантазувати на цю тему просто, чи ускладнено, чи з цілим букетом асоціацій. І це зовсім не брехня й не тамує болю, це просто милостивий надлишок сили в мить, коли біль усе ж таки вочевидь виснажив усю мою силу до самого дна моєї душі, яку він гризе. То що ж то за надлишок?
Учорашній лист до Макса. Брехливий, зарозумілий, комедіантський. Тиждень у Цюрау.
У мирний час ти успіхів не домагаєшся, у дні війни ти сходиш кров'ю.
Сон про Всрфеля: він розповідав, нібито в Нижній Австрії, де тепер перебуває, випадково штовхнув легенько на вулиці чоловіка, після чого той жахливо його вилаяв. Якими саме словами, я забув, пригадую тільки, що там був «варвар» (відлуння світової війни), а завершувалося все «пролетарським турхом». Цікаве словосполучання: «турх» - діалектне прізвисько турка, «турок» - лайливе слово, вочевидь ще за традицією від часів давньої війни з Туреччиною й облоги Відня, і на додачу - нове лайливе слово «пролетарський». Добре характеризує обмеженість і відсталість того, хто лається, адже тепер ні «пролетарський», ні «турок» - слова, власне, не лайливі.
21 вересня. Ф. була тут; щоб побачити мене, їде тридцять годин, я мав би цьому завадити. Як я собі уявляю, на її долю випало, значною мірою з моєї вини, найбільше лихо. Я сам не можу себе збагнути, я анічогісінько не відчуваю, так само не можу дати собі раду, думаю про те, що позбавлений деяких своїх зручностей і, як єдине визнання цього, трохи ламаю комедію. У дрібницях вона не має рації, не має рації, коли захищає свої гадані чи й справжні права, та загалом її безневинно засуджено до тяжких тортур; я вчинив несправедливість, через яку вона мусить зазнавати тортур, та ще й орудую знаряддям тортур. - Її від’їздом (карета з нею й Отлою огинає ставок, я навпростець перетинаю дорогу й ще раз підходжу до неї) і головним болем (тлін комедіанта) завершується день.
