недооцінювати: Елезіус міг би стати героєм книжки і, мабуть, навіть став би ним за часів молодості Гамсуна.
6 січня. Все, що він робить, йому здається надзвичайно новим. Якби воно не мало життєвої свіжості, то саме собою - і він про це знає - неминуче було б виплодом старого пекельного болота. Але ця свіжість вводить його в оману, примушує про все забути, чи змиритися, чи навіть, усе добре усвідомлюючи, сприймати безболісно. Адже нинішній день, без сумніву, - це саме той день, коли поступ збирається ступити далі.
9 січня. Забобони й засади та здійснення життя:
Через рай вад досягають пекла чеснот. Так легко? Так брудно? Так неможливо? Забобони - це просто.
В його потилиці вирізали сеґментоподібний отвір. Разом із сонцем туди зазирає цілий світ. Його це нервує, відвертає від роботи, крім того, він злиться через те, що саме його мають вилучити з вистави.
Якщо на другий день почуття полону залишається незмінним, а то й стає ще гострішим, і навіть якщо підкреслено наголошують, що воно ніколи не мине, то це ще не заперечує передчуття остаточного визволення. Все це може бути, скоріше, необхідною передумовою остаточного визволення121.
15 жовтня. Десь тиждень тому всі щоденники віддав М.122 Трохи вільніший? Ні. Чи спроможний іще я писати щось на зразок щоденника? В кожному разі це буде щось інше, скоріше, воно десь сховається, не буде нічого взагалі, скажімо, про Гардта, який мене неабияк цікавив, я міг би занотувати щось лише через силу. Таке враження, ніби я вже давно про нього все написав або, що те саме, ніби я вже неживий. Про М. я, певно, написати зміг би, але теж не з власної волі, до того ж це було б надто гостро проти мене спрямовано, такі речі мені вже не доводиться, як колись, детально собі пояснювати, у цьому сенсі я вже не такий забудькуватий, як колись, я став живою пам’яттю, звідси й безсоння.
16 жовтня. Неділя. Трагедія безперервного початку, жодного самообману в тому, що все - лише початок і навіть іще не початок, глупота тих, які про це не знають і які, наприклад, грають у футбол, щоб колись, нарешті, «домогтися успіху», власна глупота, похована в самому собі, мов у домовині, глупота тих, котрі гадають, нібито перед ними справжня домовина, тобто домовина, що її можна перевезти, відкрити, розбити, поміняти на іншу.
Серед молодих жінок угорі в парку. Жодних заздрощів. Досить багата уява, щоб поділитися їхнім щастям, досить здорового глузду, щоб збагнути, що я для такого щастя надто слабкий, досить глупоти, щоб повірити, нібито усвідомлюю своє і їхнє становище. Ні, глупоти не досить, є ще одна невеличка шпарина, вітер у неї свище й заважає повноті резонансу.
Якби в мене виникло велике бажання стати легкоатлетом, це було б, мабуть, те саме, якби я забажав потрапити на небо й мати змогу там перебувати в такому самому відчаї, як тут.
Хоч би яка вбога була моя першооснова, хай навіть «за рівних умов» (надто як урахувати слабку волю) найубогіша в світі, я все ж таки мушу, хоча б у своєму дусі, намагатися досягти з нею найкращого, а стверджувати, нібито з нею можна досягти тільки одного, і тому це одне - найкраще, і воно є відчай, стверджувати так - марна софістика.
17 жовтня. Те, що я не навчився нічого корисного та ще й дав своєму тілу зачахнути - а це взаємозв’язано, - могло бути й наміром. Я хотів, щоб ніщо не відвертало моєї уваги, щоб не відвертала моєї уваги
