мабуть,забув випитати в чоловіка, чи обігне човен озеро, а чи перепливе на острів і чи будуть зупинки. Тим-то я й задивився так на нього, і тепер іноді бачу, як він, низько схилившись, стоїть сам над озером, але без човна. На пристані багато людей у літній одежі. Човни з незграбними веслярами. Низька набережна без поручнів. Пливемо повільно, і це нагадує мені прогулянки, на які я кілька років тому щонеділі ходив сам. Забираю ноги з води на дні човна. Пасажири, чуючи нашу чеську мову, дивуються, що опинилися в одному човні з такими чужоземцями. Багато людей на схилах західного берега, застромлені в землю ціпочки, розгорнені газети, на траві випростався чоловік із дочками, мало сміху, низький східний берег, на доріжках - огорожа із зігнутих і скріплених між собою кілків, через які на траву не перескочать хіба що кімнатні собачки і яких у нас уже давно не побачиш, лугом біжить безпритульний пес, у важкому човні з дівчиною натужно працюють веслярі. Я залишаю Макса з його гренадином геть самого - в темряві, край напівбезлюдної кав’ярні-скверу, де поблизу проходить вулиця, яку ніби мимохідь перетинає інша незнайома вулиця. Від цього темного перехрестя автомашини й екіпажі роз’їздяться до ще безлюдніших місць. Висока залізна огорожа належить, певно, акцизному товариству, але відчинена і впускає всіх. Неподалік видно яскраві вогні луна-парку, які ще дужче відтінюють безлад цієї напівпітьми. Так багато світла й так безлюдно. Дорогою до луна-парку й назад до Макса я, мабуть, разів п’ять спіткнувся.
Понеділок, 11 вересня. На асфальтованій вулиці диригувати автомобілями легше, а от зупиняти їх важче. Надто коли за кермом
сидить приватна особа, яка хоче скористатися широкою вулицею, гарною дниною, своїм легким автомобілем і шоферськими навичками, щоб здійснити недалеку ділову поїздку, й при цьому на перехресті мусить повертати машину так, як це роблять перехожі на тротуарі. Тому перед самісіньким в’їздом до вузенької вулички такий автомобіль просто з великого майдану налітає на трицикл і враз елегантно зупиняється - це йому не важко, - не завдавши трициклу надто великої шкоди, він тільки, сказати б, наступає йому на ногу, та коли перехожий після такого штурхана тільки наддає ходи, то трицикл із понівеченим переднім колесом завмирає на місці. Помічник пекаря, що досі з властивим для триколісника незграбним похитуванням цілком безтурботно котив на машині своєї фірми, сходить на землю, ступає до автомобіліста - цей виходить також, - і звертається з докорами, які притлумлює повага до власника автомобіля, але підігріває страх перед шефом. Спочатку вони з’ясовують, як сталася аварія. Власник автомобіля розповідає, показуючи руками, як він їхав і раптом побачив трицикла, що перетинав йому дорогу, він випростує правицю й махає нею туди-сюди, попереджуючи трицикліста, обличчя в нього занепокоєне, бо який же автомобіль зможе загальмувати на такій відстані. Чи зрозуміє це трицикл і чи пропустить автомобіля? Ні, надто пізно, лівиця вже не бере участі в попередженні, обидві руки сходяться, щоб показати нещасливе зіткнення, коліна підтинаються, щоб було краще видно останню мить. Що сталося, те сталося, і понівечений трицикл, який тихо стоїть поруч, може тільки допомогти розповідати далі. Проти всього цього помічник пекаря безсилий. По- перше, автомобіліст - освічений жвавий чоловік, по-друге, досі він сидів в автомобілі, відпочив, незабаром може знов сісти до автомобіля й відпочивати далі, а по-третє, з висоти автомобіля він справді бачив пригоду краще. Тим часом зійшлося кілька людей, і стояли вони, власне, не довкола нього, автомобіліста, а, як того заслуговувала його розповідь, скоріше перед ним. Транспорт тим часом мусив об’їздити майдан із цим гуртом, який відповідно до того, що спадало на думку автомобілістові, ще й раз у раз подавався то в один бік, то в інший. Так, наприклад, усі разом посунули до трицикла, щоб ближче роздивитися заподіяну шкоду, про яку було стільки мови. На думку автомобіліста, вона не надто велика (дехто стриманим голосом перемовляється з ним), хоча він і не вдовольняється тим, щоб просто позирати в бік трицикла, а обходить його довкруж, оглядає згори й знизу. Один із ґав зібрався був покричати, та, позаяк автомобілістові крик не потрібен, той чоловік починає заступатися за трицикліста; проте йому дуже переконливо й дуже гучно відповідає чужий чоловік, що саме з’явився, - якщо йому вірити, він, виявляється, їхав разом з автомобілістом. Кілька разів дехто з глядачів вибухає сміхом, але щоразу заспокоюється, бо з’являються нові посутні міркування. Зрештою з’ясовується, що між автомобілістом і помічником пекаря великих розбіжностей у поглядах нема, автомобіліст стоїть серед не великого гурту приязних людей, яких він схилив на свій бік, ПОМІЧНИК
пекаря помалу перестає одноманітно розводити руками й раз у раз дорікати, адже автомобіліст не заперечує, що завдав невеличкої шкоди, і не складає всю провину на трицикліста, винні обидва, отож не винен ніхто, таке трапляється, і т. ін. Одне слово, справа кінець кінцем так і загрузла б на місці, але треба ж зібрати голоси глядачів, які вже обговорюють вартість ремонту, коли це хтось нагадує про те, що можна було б покликати поліцейського. І трицикліста, який чимдалі більше
