будівельному майданчику, очевидно, там, де Ауербахський погрібець. Несила позбутися невдоволення Ляйпциґом. Приваблива кав’ярня «Орієн- таль». «Таубеншлаґ», пивниця. Вайлуватий пивний батько з довгою бородою. Наливає його жінка, подають дві дебелі, здоровенні дочки. У столиках шухляди. Ліхтенгайнський сир у дерев’яних слоїках. Коли скидають накривку - страшенний сморід. Хирлявий завсідник, червонуваті худі щоки, зморщений ніс, сидить у великому товаристві, потім залишається сам, до нього підсідає дівчина з кухлем пива. На картині - завсідник, що помер дванадцять років тому, а ходив сюди чотирнадцять років. Він підносить склянку, позад нього людський кістяк. У Ляйпциґу багато міцно згуртованих студентів. Багато моноклів.
Субота, 29 червня. Сніданок. Чоловік, який у суботу не підписує квитанцію на грошовий переказ. Прогулянка. Макс - до Ровольта. Музей книжкового ремесла. Стільки книжок, що очі розбігаються. Стародавній вигляд цього видавничого кварталу, попри рівні вулиці й нові будинки - звичайно ж, без оздоб. Громадська читальня. Обід у «Манна». Нікудишній. Вільгельмів винний погрібець, похмура забігайлівка у дворі. Ровольт. Молодий, червонощокий, між носом і щоками постійно росинки поту, тіло ворушиться тільки до клубів. Граф Бассевіц, автор «Юди», високий, нервовий, обличчя сухе. Талія ходить ходором, доглянуте міцне тіло. Газенклевер, на невеличкому обличчі багато тіней і світла, а також синюватих фарб. Усі троє розмахують тростинками й руками. Щодня у винарні своєрідні обіди. Вино у високих широких келихах із лимонними кружальцями. Пінтус, кореспондент «Берлінер таґеблат», гладкий, обличчя пласке, править у кав’ярні «Francais» передрук рецензії на «Йоганну Неапельську» (напередодні ввечері відбулася прем’єра). Кав’ярня «Francais». Ровольт досить серйозно вимагає від мене книжку. Особисті зобов’язання видавців і їхній вплив на повсякденне життя німецької літератури. У видавництві.
Від’їзд до Ваймара о п’ятій. Стара дівка в купе.Темна шкіра. Гарно заокруглене підборіддя й щоки. Як навколо її ніг закручуються шви на панчохах; вона затулила обличчя газетою, і ми розглядали її ноги. Ваймар. Надівши великого старого капелюшка, вона сходить також. Згодом я побачив її ще раз, коли дивився з Базарного майдану на будинок Ґьоте. Довга дорога до готелю «Хемніціус». Ледве стало терпіння. Пошуки купалень. Трикімнатні апартаменти, відведені для нас. Максові доведеться спати в закапелку з люком. Відкрита купальня в Кіршберзі. Лебедине озеро. Нічний похід до будинку Ґьоте. Впізнали одразу. Загальний жовто-бурий тон. Нинішнє враження відчутно позначене всім нашим дотеперішнім життям. Темінь у вікнах нена- селених кімнат. Світле погруддя Юнони. Торкаємося стін. У всіх кімнатах трохи спущені білі штори. Чотирнадцять вікон на вулицю. Попереду - ланцюг. Жодна картина не відтворює вигляду загалом. Нерівна бруківка, водограй, ламана лінія фасаду, що повторює похилий рельєф майдану. Темні, трохи довгасті вікна, вмонтовані в буру жовтизну. Найбільш міщанський будинок у Ваймарі, що привертає увагу вже сам собою.
Неділя, ЗО. Ранок. Будинок Шіллера. Згорблена жінка виступає наперед і кількома словами, а переважно своїм тоном, вибачає наявність цієї пам’ятки. На сходах - Кліо, яка пише щоденника. Картина святкування сторіччя від дня народження, 10 листопада 1859 року; прикрашений, розширений будинок. Італійські краєвиди, Bellagio, подарунки від Ґьоте. Безживні кучері, жовті й сухі, як остюки. Марія Павлівна, ніжна шия, обличчя не ширше, великі очі. Найрізноманітніші голови Шіллера. Затишна обстановка письменницького житла. Почекальня, вітальня, робочий кабінет, спальний альков. Пані Юно, його дочка, схожа на нього. «Загальне лісівництво з конкретного досвіду», книжка його батька.
Будинок Ґьоте. Парадні кімнати. Поверховий огляд робочого кабінету й спальні. Сумний вигляд, що нагадує про покійних дідів. Цей сад, який після смерті Ґьоте дедалі розростається. Буки, що затемнюють його робочий кабінет.
Вже коли ми сиділи на сходах унизу, вона пробігла повз нас зі своєю малою сестрою. У моїх спогадах з цим епізодом пов’язана гіпсова фігурка левретки, що стоїть унизу на сходах. Потім ми знов побачили її в кімнаті Юнони, тоді ще раз, коли дивилися з кімнати вікнами в сад. Мені здавалося, я ще не раз чув її кроки й голос. Простяг їй крізь балконні поручні дві гвоздики. Досить пізно вже входимо до саду. Видно, як вона стоїть угорі на балконі. Згодом спускається вниз, із якимсь молодиком. Проходячи повз неї, дякую за те, що вона звернула нашу увагу на сад. Але ми ще не йдемо звідси. Приходить мати, в саду відчувається пожвавлення. Вона стоїть біля трояндового куща. Макс підштовхує мене, я ступаю до неї й довідуюся про прогулянку до Тифурта. Я піду також. Вона йде з батьком і матір’ю. Називає заїзд, звідки видно двері будинку Ґьоте. Це заїзд «До лебедя». Ми сидимо між іратками для плюща. Вона виходить із дверей будинку. Я підбігаю, всім
