відрекомендовуюсь, дістаю дозвіл піти з ними й біжу назад. Згодом сім’я виходить, але без батька. Я хочу приєднатися, ні, вони спершу йдуть пити каву, я маю надійти потім разом із батьком. Вона каже, щоб я ввійшов до будинку о четвертій. Я прощаюся з Максом і йду по батька. Розмова з кучером біля воріт. Дорога з батьком. Розмова про Сілезію, великого герцога, Ґьоте, Національний музей, фотографування, малювання й нервову епоху. Зупиняємося біля будинку, де вони п’ють каву. Він виходить нагору, щоб покликати всіх до еркерного вікна, позаяк хоче їх сфотографувати. Я так нервую, що починаю грати з маленькою дівчинкою в м’яча. Дорога з чоловіками, попереду нас дві жінки, попереду них - троє дівчат. Між нами туди-сюди бігає невеличке цуценя. Замок у Тифурті. Оглядаємо разом із трьома дівчатами. У будинку Ґьоте в неї також багато речей, і вони кращі. Пояснення перед картинами Вертера. Кімната фройляйн фон Ґьохгаузен. Замуровані двері. Опудало пуделя. Потім разом із батьком і матір’ю вирушаємо назад. Двічі фотографуємося в саду. Один раз на якомусь містку, але знімок нібито не вийде. Нарешті на зворотному шляху остаточно сходимося всі разом, однак щиро побалакати не щастить. Дощ. Розповіді про бреславльські карнавальні жарти з архіву. Прощання біля будинку. Я стовбичу на Зайфенґасе. Макс тим часом спить. Увечері тричі випадково зустрічаємося. Вона з подругою. Вперше ми проводимо їх додому. Ввечері після шостої я щодня можу приходити до саду. А тепер їй потрібно додому. Потім ми знову зустрічаємося на підготовленому для дуелі округлому майданчику. Вони розмовляють з якимсь молодиком - скоріше вороже, ніж привітно. Чому вони не зосталися вдома, ми ж бо провели їх до самого майдану Ґьоте? Адже вони так поспішали додому. І чому вони тепер, вочевидь навіть не побувавши вдома й чи то втікаючи від молодика, чи то щоб із ним зустрітися, збігають із Шіллерштрасе вузенькими сходами вниз на майдан збоку? Чому вони, перемовившись кількома словами кроків із десяти з молодиком і, мабуть, відхиливши його пропозицію провести їх, знов повернулися й подалися назад самі? Чи не завадили ми їм тим, що, проходячи мимо, просто привіталися? Згодом ми неквапно рушили назад; коли прийшли вже на майдан Ґьоте, вони, видимо дуже перелякані, вибігли вже з іншої вулички й мало не на нас. Ми, щоб не збентежити їх, відвернулися. Але ж вони, виходить, знов зробили гак.
Понеділок, 1 липня. Альтана «Під зіркою». Малював у траві перед нею. На лавці вивчив напам’ять вірша. Розкладачка. Сон. Папуга у дворі, що вигукує слово «Ґрета». Марно ходив на Ерфуртську алею, де вона вчиться шити. Купався.
Вівторок, 2 липня. Будинок Ґьоте. Мансарди. Розглядав у доглядача фотокартки. Довкола стояли діти. Розмови про фотокартки. Весь час очікую нагоди поговорити з нею. Вона ходить на уроки шиття з подругою. Ми залишаємось.
Пополудні - будинок Ліста. Сама досконалість. Стара Пауліна. Від п’ятої до восьмої Ліст працював, далі - церква, потім другий сон, від одинадцятої - візити. Макс у купальні. Я беру фотознімки, зустрічаюся з нею, разом підходимо до воріт. Батько показує мені картини, я приношу штатив для фотокамери, нарешті мені доводиться все ж таки йти. Вона безглуздо й безпорадно всміхається мені з-поза батькової спини. Сумно. На думку спадає віддати на збільшення фотокартки. Пішов до аптекарської крамнички. Знов повернувся до будинку Гьоте по негативи. Вона вгледіла мене з вікна й відчиняє. - Кілька разів випадково зустрічався з Гретою. Коли їли полуниці, біля парку Вер- тера, де був концерт. Яке рухливе її тіло під вільною сукнею. Здоровенні офіцери, що виходять із «Російського двору». Різноманітні уніформи. Стрункі, міцні, одягнені в темне. - Бійка в бічній вуличці. «Який же ти сволота!» Люди у вікнах. Відходить сім’я, п’яниця, стара жінка з кошиком за спиною, позаду як безплатний додаток плентають двоє хлопців.
Невдовзі доведеться їхати звідси, і в мене стискається горло. Несподівано натрапляю на кабаре «Тиволі». Столики попід стіною називаються «бічним балконом». Стара «гутаперчева» жінка, її чоловік, що працює фокусником. Жінки з керівництва Германського ордену.
Середа, 3 липня. Будинок Ґьоте. Збираються фотографуватись у саду. Її не видно, мені дозволяють піти по неї. Коли вона рухається, її всю проймає трепет, але рухатись вона починає аж тоді, коли до неї звернуться. Фотографують. Ми вдвох на лавці. Макс показує чоловікові, як це треба робити. Вона призначає мені на другий день побачення. Еттінґен виглядає з
